Византийская (официально Ромейская) империя (см. статьи по её истории на нашем сайте и материал Периодизация византийской истории) была продолжением Восточной Римской империи, в которой в VI – VIII вв. латинский язык, как государственный, заменился греческим, а в населении все более и более важное значение стали получать эллинизированные инородцы (особенно славяне). В Византии сохранились и основные черты старой империи – социальное господство поземельной аристократии и политический абсолютизм императорской власти, управлявшей страною посредством чиновничества.
История Византийской империи
Но в империи не выработалось правильного порядка престолонаследия, и из-за обладания властью постоянно происходила борьба между честолюбцами, сопровождавшаяся придворными интригами и дворцовыми переворотами, заговорами и восстаниями, убийствами и всякого рода жестокостями. К борьбе за власть примешивались и религиозные распри, порождавшиеся разными ересями, да и само население столицы отличалось наклонностью к бунтам и переворотам. Законодательство и управление империи были прямым продолжением соответственной деятельности прежних римских императоров.
Самым замечательным царствованием в Византии в начале Средних веков было правление Юстиниана Великого, сделавшего в середине VI столетия попытку восстановлении императорской власти на Западе. Кроме того, он был истинным родоначальником византийской системы управления, основанной на подчинения авторитету власти всех проявлений общественной жизни, не исключая и религии. Своей кодификацией римского права Юстиниан завершил его многовековое развитие и создал основу для дальнейшего развития права уже чисто византийского.
С IV по IX в. Византию раздирали новые религиозные раздоры, вызывающиеся появлением ересей. Такова была в VIII в. борьба иконоборцев и иконопочитателей.
В отличие от романо-германского Запада, Византия не подверглась феодальному раздроблению. При Македонской династии (с середины IX до середины XI в.) византийские императоры продолжали борьбу с знатью, но обычай наделять служилых людей населенными имениями при династии Комнинов (с середины XI до конца XII в. снова привел крестьянскую свободу в упадок.
Извне Византийскую империю теснили с севера болгары (в IX – X в.), с востока турки-сельджуки. Последние заставили её правительство искать на Западе, откуда с конца XI в. через её территории стали двигаться в Азию крестоносные ополчения.
Четвертый крестовый поход окончился даже завоеванием Византии крестоносцами, которые образовали из неё Латинскую империю однако, лишь полстолетия. Новой византийской династии Палеологов удалось восстановить прежнюю греческую империю, но уже не в прежнем объеме и очень ослабленною. В середине XIV в. большая часть Балканского полуострова была во власти Сербии, но тогда же началось и завоевание его турками-османами, которые в середине XV в. взяли и самый Константинополь. И латинское завоевание начала XIII в., и покорение турками в середине XV в., конечно, ухудшили быт коренного населения империи.
Турецька культура в XVI-XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми забороняли світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг відібрати душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці та літературні твори, і чудові пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.
У тогочасній турецькій культурі можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а починаючи із XVII ст., — занепад.
Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був МоялаМахмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет ІльясРевані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були ЄвліяЧелебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник ЄвліяЧелебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю КоджаСимана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.
Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.
История Византийской империи
Но в империи не выработалось правильного порядка престолонаследия, и из-за обладания властью постоянно происходила борьба между честолюбцами, сопровождавшаяся придворными интригами и дворцовыми переворотами, заговорами и восстаниями, убийствами и всякого рода жестокостями. К борьбе за власть примешивались и религиозные распри, порождавшиеся разными ересями, да и само население столицы отличалось наклонностью к бунтам и переворотам. Законодательство и управление империи были прямым продолжением соответственной деятельности прежних римских императоров.
Самым замечательным царствованием в Византии в начале Средних веков было правление Юстиниана Великого, сделавшего в середине VI столетия попытку восстановлении императорской власти на Западе. Кроме того, он был истинным родоначальником византийской системы управления, основанной на подчинения авторитету власти всех проявлений общественной жизни, не исключая и религии. Своей кодификацией римского права Юстиниан завершил его многовековое развитие и создал основу для дальнейшего развития права уже чисто византийского.
С IV по IX в. Византию раздирали новые религиозные раздоры, вызывающиеся появлением ересей. Такова была в VIII в. борьба иконоборцев и иконопочитателей.
В отличие от романо-германского Запада, Византия не подверглась феодальному раздроблению. При Македонской династии (с середины IX до середины XI в.) византийские императоры продолжали борьбу с знатью, но обычай наделять служилых людей населенными имениями при династии Комнинов (с середины XI до конца XII в. снова привел крестьянскую свободу в упадок.
Извне Византийскую империю теснили с севера болгары (в IX – X в.), с востока турки-сельджуки. Последние заставили её правительство искать на Западе, откуда с конца XI в. через её территории стали двигаться в Азию крестоносные ополчения.
Четвертый крестовый поход окончился даже завоеванием Византии крестоносцами, которые образовали из неё Латинскую империю однако, лишь полстолетия. Новой византийской династии Палеологов удалось восстановить прежнюю греческую империю, но уже не в прежнем объеме и очень ослабленною. В середине XIV в. большая часть Балканского полуострова была во власти Сербии, но тогда же началось и завоевание его турками-османами, которые в середине XV в. взяли и самый Константинополь. И латинское завоевание начала XIII в., и покорение турками в середине XV в., конечно, ухудшили быт коренного населения империи.
Турецька культура в XVI-XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми забороняли світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг відібрати душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці та літературні твори, і чудові пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.
У тогочасній турецькій культурі можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а починаючи із XVII ст., — занепад.
Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був МоялаМахмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет ІльясРевані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були ЄвліяЧелебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник ЄвліяЧелебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю КоджаСимана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.
Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.