«Ұлы жібек жолы» — жерорта тенізінен Кытайға дейін Еуразияны көктей өтіп жаткан керуен жолдарынын тоғыскан токсан торабы,ал сонау ежелгі дәуірдегі орта ғасырдағы осы аймақтардың сауда және мәдени байланыстарының тұсауын кескен аса маңызды қатынас жолы. Жібек жолы елшіліктің және сауда саттықтың тұрақты желісі ретінде қызмет атқара бастаған. Міне сонау ықылым замандарда адамзаттың араласуына, етене танысуына көп септігі тиген ұлы сүрлеу әлі де ұмытыла қойған жоқ. Тіпті осы жолдың бойындағы кез келген елде Жібек жолы деген атауларды кездестіретініңіз айқын.
Қазіргі кезде тәуелсіздік алған Қазақстан өзінің жерінің байтақтығын икемді пайдалана біліп транспорттық көпір болу саясатын жүзеге асыра бастады,яғни Ұлы Жібек жолын қайта түлетудің бір көрінісі десек те болады
У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу та віра. Відшкодування нанесених збитків здійснювалось за до різноманітних штрафів: головництво, урок, повернення крадених речей. Віддання на поталу («поток і розграблення») було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше — на користь князя). З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою, крадіжку коней та підпал. Наступним за тяжкістю видом покарання була вира — штраф, який призначався лише за вбивство[3]. Вира була грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір вири — 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої вири — штраф, який платила община сама або разом з правопорушником. За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося полувир'я — 20 гривень.
Решта злочинів каралися «продажем», під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. «Продаж» надходив до князівської казни, а потерплий отримував «урок» — грошове відшкодування за завдані йому збитки. Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і вира.
Ұлы жібек жолы туралы қазақша реферат.
«Ұлы жібек жолы» — жерорта тенізінен Кытайға дейін Еуразияны көктей өтіп жаткан керуен жолдарынын тоғыскан токсан торабы,ал сонау ежелгі дәуірдегі орта ғасырдағы осы аймақтардың сауда және мәдени байланыстарының тұсауын кескен аса маңызды қатынас жолы. Жібек жолы елшіліктің және сауда саттықтың тұрақты желісі ретінде қызмет атқара бастаған. Міне сонау ықылым замандарда адамзаттың араласуына, етене танысуына көп септігі тиген ұлы сүрлеу әлі де ұмытыла қойған жоқ. Тіпті осы жолдың бойындағы кез келген елде Жібек жолы деген атауларды кездестіретініңіз айқын.
Қазіргі кезде тәуелсіздік алған Қазақстан өзінің жерінің байтақтығын икемді пайдалана біліп транспорттық көпір болу саясатын жүзеге асыра бастады,яғни Ұлы Жібек жолын қайта түлетудің бір көрінісі десек те болады
Объяснение:
У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу та віра. Відшкодування нанесених збитків здійснювалось за до різноманітних штрафів: головництво, урок, повернення крадених речей. Віддання на поталу («поток і розграблення») було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше — на користь князя). З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою, крадіжку коней та підпал. Наступним за тяжкістю видом покарання була вира — штраф, який призначався лише за вбивство[3]. Вира була грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір вири — 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої вири — штраф, який платила община сама або разом з правопорушником. За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося полувир'я — 20 гривень.
Решта злочинів каралися «продажем», під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. «Продаж» надходив до князівської казни, а потерплий отримував «урок» — грошове відшкодування за завдані йому збитки. Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і вира.