Наприкінці VI ст. значна частина Британії опинилася під владою германських племен. На підкореній території вони утворили сім королівств. Юти першими заснували своє королівство Кент у південно-східній частині Британії. На півдні Британії утворилося три королівства саксів: Вессекс, Ессекс і Сассекс. У північних і центральних районах три королівства належали англам: Нортумбрія, Східна Англія та Мерсія.
Між англосаксонськими королівствами тривало постійне суперництво за лідерство, але згодом під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників назріває необхідність їхнього об'єднання в єдине королівство. Наприкінці VIII ст. прагнення до державної єдності посилилося у зв'язку з появою небезпечного зовнішнього ворога — норманів (вікінгів). Оскільки Вессекс був розташований досить далеко від районів набігів норманів, то це давало йому переваги в боротьбі за першість. У 829 р. вессекський король Егберт об'єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства.
В об'єднаній державі помітну політичну роль почав відігравати новий орган — «Рада мудрих», яка складалася з найвпливовіших представників знаті й разом із королем вирішувала всі життєво важливі справи країни.
Говірка англів, найуживаніша в країні, із часом лягла в основу англійської літературної мови. Поступово англи, сакси і юти змішалися з місцевим кельтським населенням. Так виник єдиний народ, за яким закріпилася назва англосакси. Англосаксонське суспільство складалося переважно з вільних селян і родової знаті. Крім них, були ще напівзалежні селями та раби. Із часом з'явилися великі землевласники — лорди, у залежність до яких потрапила значна кількість вільних селян.
Із вторгненням германських племен християнізована ше за римських часів Британія знову повертається до поганської віри. Незалежна від Риму християнська церква збереглася тільки в Ірландії. Тож ірландським ченцям-місіонерам довелося докласти чимало зусиль для навернення англосаксів у християнство. Паралельно з ірландцями за цю благочестиву справу активно взялася також римсько-католицька церква. На перших порах між двома християнськими церквами тривало гостре суперництво. Та зрештою перемогла підтримана королівською владою римська церква. Процес християнізації Британії завершився наприкінці VII ст.
Англія та вікінги
У 60-х роках IX ст. вікінги, переважно данці, перейшли від піратських набігів до завоювання Британії. Вони захопили значну територію на північному сході країни й тіснили англосаксів на південь. Подачьше просування норманів у цьому напрямку було призупинено за правління короля Альфреда Великого (871-900 рр.).
Король переміг данців і уклав із ними мирний договір, згідно з яким Британію було поділено на дві частини. За Альфредом зберігалася південно-західиа територія країни з центром у Вессексі. А данцям залишалася північно-східна частина Британії, яку назвали Денло, тобто «Область данського права».
Незважаючи на підписану мирну угоду, Альфред посилено готувався до нової боротьби: збудував флот, спорудив потужні укріплення, створив професійне військо. Король намагався різними посилити систему державного управління. Країну було поділено на графства. Альфред дав наказ зібрати всі давні англосаксонські закони, опрацювати їх і звести разом з його королівськими постановами. Так близько 890 р. виник звід законів «.Правда короля Альфреда».
Король Альфред докладав чимало зусиль для розвитку освіти. Він невтомно вчився сам і змушував учитися інших. На сороковому році життя він вивчив латину й одразу почав міркувати над перекладами латинських творів
Наприкінці VI ст. значна частина Британії опинилася під владою германських племен. На підкореній території вони утворили сім королівств. Юти першими заснували своє королівство Кент у південно-східній частині Британії. На півдні Британії утворилося три королівства саксів: Вессекс, Ессекс і Сассекс. У північних і центральних районах три королівства належали англам: Нортумбрія, Східна Англія та Мерсія.
Між англосаксонськими королівствами тривало постійне суперництво за лідерство, але згодом під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників назріває необхідність їхнього об'єднання в єдине королівство. Наприкінці VIII ст. прагнення до державної єдності посилилося у зв'язку з появою небезпечного зовнішнього ворога — норманів (вікінгів). Оскільки Вессекс був розташований досить далеко від районів набігів норманів, то це давало йому переваги в боротьбі за першість. У 829 р. вессекський король Егберт об'єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства.
В об'єднаній державі помітну політичну роль почав відігравати новий орган — «Рада мудрих», яка складалася з найвпливовіших представників знаті й разом із королем вирішувала всі життєво важливі справи країни.
Говірка англів, найуживаніша в країні, із часом лягла в основу англійської літературної мови. Поступово англи, сакси і юти змішалися з місцевим кельтським населенням. Так виник єдиний народ, за яким закріпилася назва англосакси. Англосаксонське суспільство складалося переважно з вільних селян і родової знаті. Крім них, були ще напівзалежні селями та раби. Із часом з'явилися великі землевласники — лорди, у залежність до яких потрапила значна кількість вільних селян.
Із вторгненням германських племен християнізована ше за римських часів Британія знову повертається до поганської віри. Незалежна від Риму християнська церква збереглася тільки в Ірландії. Тож ірландським ченцям-місіонерам довелося докласти чимало зусиль для навернення англосаксів у християнство. Паралельно з ірландцями за цю благочестиву справу активно взялася також римсько-католицька церква. На перших порах між двома християнськими церквами тривало гостре суперництво. Та зрештою перемогла підтримана королівською владою римська церква. Процес християнізації Британії завершився наприкінці VII ст.
Англія та вікінги
У 60-х роках IX ст. вікінги, переважно данці, перейшли від піратських набігів до завоювання Британії. Вони захопили значну територію на північному сході країни й тіснили англосаксів на південь. Подачьше просування норманів у цьому напрямку було призупинено за правління короля Альфреда Великого (871-900 рр.).
Король переміг данців і уклав із ними мирний договір, згідно з яким Британію було поділено на дві частини. За Альфредом зберігалася південно-західиа територія країни з центром у Вессексі. А данцям залишалася північно-східна частина Британії, яку назвали Денло, тобто «Область данського права».
Незважаючи на підписану мирну угоду, Альфред посилено готувався до нової боротьби: збудував флот, спорудив потужні укріплення, створив професійне військо. Король намагався різними посилити систему державного управління. Країну було поділено на графства. Альфред дав наказ зібрати всі давні англосаксонські закони, опрацювати їх і звести разом з його королівськими постановами. Так близько 890 р. виник звід законів «.Правда короля Альфреда».
Король Альфред докладав чимало зусиль для розвитку освіти. Він невтомно вчився сам і змушував учитися інших. На сороковому році життя він вивчив латину й одразу почав міркувати над перекладами латинських творів