Міндо́вг (лит. Mindaugas; бл. 1203 — 1263) — князь і перший король Литви (1253—1263). Родоначальник династії Міндовговичів. Засновник Литовської держави. Уперше згадується в Іпатіївському літопису під 1219, коли він разом зі своїм старшим братом Довспрунгом контролював території на південному сході сучасної Литви, які входили до складу конфедерації литовських земель. Підкорив собі всіх литовців, став великим князем (бл. 1240). Об'єднав Аукштайтію (східна Литва), Жемайтію (Жмудь; західна Литва) та Чорну Русь (західна Білорусь). Певний час мав за столицю Новгородок. Після навернення до католицтва (1251) коронований папою Інокентієм IV, але був змушений зріктися частини Жемайтії на користь Лівонського ордену. Деякий час був союзником руського короля Данила: передав Новгородок його синові Роману, а свою доньку видав заміж за іншого сина — Шварна. Після розгрому хрестоносців поблизу озера Дубре (1260) підтримав повсталих жемайтів, фактично зрікся християнства. Загинув разом із двома синами внаслідок конфлікту з родовою верхівкою на чолі з князем Довмонтом.
Сарматы занимались как кочевым скотоводством, так и земледелием. В основ ном выращивали овец и лошадей. Мясо и молоко их употребляли в пищу, а из кожи и шерсти выделывали одежду, войлок. Сарматы разводили крепких, не высоких в холке, при к круглогодичному содержанию и тебеневке лошадей. Также имелись выносливые скакуны для дальних походов. Ими владели знать и военачальники. Такие лошади были редки в степи и ценились дорого.
Посуда сарматов.
Сарматы разводили также верблюдов и быков. Они использовались как тягловая и гужевая сила.
У сарматов наряду с кочевым и полукочевым скотоводством получила распространение оседлость. В хозяйстве племен, живших в междуречье Волги и Жайыка, а также на побережье Черного моря, важное место занимало земледелие. У них вместе с кочевым хозяйством развивалось полукочевое и даже оседлое хозяйство.
В жизни и быту сарматов охота имела подсобное значение, а также играла роль развлечения и соревнования в меткости, ловкости и силе. Они охотились на косуль, сайгаков, зайцев, лисиц, а также на другую дичь. При охоте пользовались луком и использовали специально обученных собак. Широкое распространение получила верховая охота.
Відповідь:
Міндо́вг (лит. Mindaugas; бл. 1203 — 1263) — князь і перший король Литви (1253—1263). Родоначальник династії Міндовговичів. Засновник Литовської держави. Уперше згадується в Іпатіївському літопису під 1219, коли він разом зі своїм старшим братом Довспрунгом контролював території на південному сході сучасної Литви, які входили до складу конфедерації литовських земель. Підкорив собі всіх литовців, став великим князем (бл. 1240). Об'єднав Аукштайтію (східна Литва), Жемайтію (Жмудь; західна Литва) та Чорну Русь (західна Білорусь). Певний час мав за столицю Новгородок. Після навернення до католицтва (1251) коронований папою Інокентієм IV, але був змушений зріктися частини Жемайтії на користь Лівонського ордену. Деякий час був союзником руського короля Данила: передав Новгородок його синові Роману, а свою доньку видав заміж за іншого сина — Шварна. Після розгрому хрестоносців поблизу озера Дубре (1260) підтримав повсталих жемайтів, фактично зрікся християнства. Загинув разом із двома синами внаслідок конфлікту з родовою верхівкою на чолі з князем Довмонтом.
Пояснення:
Отьметь как лучшее
Сарматы занимались как кочевым скотоводством, так и земледелием. В основ ном выращивали овец и лошадей. Мясо и молоко их употребляли в пищу, а из кожи и шерсти выделывали одежду, войлок. Сарматы разводили крепких, не высоких в холке, при к круглогодичному содержанию и тебеневке лошадей. Также имелись выносливые скакуны для дальних походов. Ими владели знать и военачальники. Такие лошади были редки в степи и ценились дорого.
Посуда сарматов.
Сарматы разводили также верблюдов и быков. Они использовались как тягловая и гужевая сила.
У сарматов наряду с кочевым и полукочевым скотоводством получила распространение оседлость. В хозяйстве племен, живших в междуречье Волги и Жайыка, а также на побережье Черного моря, важное место занимало земледелие. У них вместе с кочевым хозяйством развивалось полукочевое и даже оседлое хозяйство.
В жизни и быту сарматов охота имела подсобное значение, а также играла роль развлечения и соревнования в меткости, ловкости и силе. Они охотились на косуль, сайгаков, зайцев, лисиц, а также на другую дичь. При охоте пользовались луком и использовали специально обученных собак. Широкое распространение получила верховая охота.
Объяснение: