Ярослав Володимирович (Мудрий) (бл. 978–1054) – видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019–1054), син князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогнеди.
У період його князювання галося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його "Богохранимим" та "Богомудрим"), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.
За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "Правди Ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "Руська Правда". 37 років правління Ярослава Мудрого заклали міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.
В сучасній Україні встановлено високу державну нагороду – Орден князя Ярослава Мудрого (1995), для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність.
Національною академією правових наук України та Національним університетом "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" заснована Премія імені Ярослава Мудрого (2001) – визнання видатних заслуг науковців-правознавців та практиків-юристів в розбудові правової демократичної держави України.
Устав о сибирских киргизах» 1822 года и причины принятия «положения об отдельном управлении сибирскими киргизами» 1838 года
Во второй половине XVIII в. русское правительство стало усиливать свою колониальную политику в Казахстане в двух направлениях: прежде всего в северо-западном, вдоль р. Урала и в северо-восточном — вдоль р. Иртыша. Постройка крепостей возле этих рек усилила позиции царизма, позволила им вести политику, направленную на захват новых территорий. Проникнув в глубь казахской степи, царское правительство ломало традиционную систему жизнеобеспечения казахов, пытаясь заменить ее теми принципами, которые основывались на опыте устройства оседло-земледельческого общества и были неприемлемы для кочевников.
В связи с этим в начале XIX в. российское правительство предпринимает качественно новые шаги на пути достижения желаемых результатов своей политики в центральноазиатском регионе. В 1819 г. при Министерстве иностранных дел был образован Азиатский департамент, который должен был заниматься делами, касающимися непосредственно казахских земель, и всеми вопросами взаимоотношений России с азиатскими народами. Директором Департамента был назначен К.К.Родофинкин (1819–1837 гг). Перед этим специальным учреждением центральное правительство поставило задачи — изучить достигнутый уровень отношений с казахами, проанализировать перспективы их развития. ответственность за выполнение этих задач в Среднем жузе была возложена на М.М.Сперанского (1772–1839). С именем этого реформатора связан один из основных этапов становления теоретической и практической юриспруденции в России — период систематизации законодательства русского крепостнического самодержавия. Полное собрание и Свод законов Российской империи были творением научной и прикладной правовой мысли М.М.Сперанского. Вместе с тем составной и неотъемлемой частью его творческой деятельности была кодификация сибирского законодательства 1819–1822 гг., позволившая несколько упорядочить механизм правового регулирования деятельности сибирской администрации.
Ярослав Володимирович (Мудрий) (бл. 978–1054) – видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019–1054), син князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогнеди.
У період його князювання галося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його "Богохранимим" та "Богомудрим"), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.
За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "Правди Ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "Руська Правда". 37 років правління Ярослава Мудрого заклали міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.
В сучасній Україні встановлено високу державну нагороду – Орден князя Ярослава Мудрого (1995), для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність.
Національною академією правових наук України та Національним університетом "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" заснована Премія імені Ярослава Мудрого (2001) – визнання видатних заслуг науковців-правознавців та практиків-юристів в розбудові правової демократичної держави України.
Объяснение:
Устав о сибирских киргизах» 1822 года и причины принятия «положения об отдельном управлении сибирскими киргизами» 1838 года
Во второй половине XVIII в. русское правительство стало усиливать свою колониальную политику в Казахстане в двух направлениях: прежде всего в северо-западном, вдоль р. Урала и в северо-восточном — вдоль р. Иртыша. Постройка крепостей возле этих рек усилила позиции царизма, позволила им вести политику, направленную на захват новых территорий. Проникнув в глубь казахской степи, царское правительство ломало традиционную систему жизнеобеспечения казахов, пытаясь заменить ее теми принципами, которые основывались на опыте устройства оседло-земледельческого общества и были неприемлемы для кочевников.
В связи с этим в начале XIX в. российское правительство предпринимает качественно новые шаги на пути достижения желаемых результатов своей политики в центральноазиатском регионе. В 1819 г. при Министерстве иностранных дел был образован Азиатский департамент, который должен был заниматься делами, касающимися непосредственно казахских земель, и всеми вопросами взаимоотношений России с азиатскими народами. Директором Департамента был назначен К.К.Родофинкин (1819–1837 гг). Перед этим специальным учреждением центральное правительство поставило задачи — изучить достигнутый уровень отношений с казахами, проанализировать перспективы их развития. ответственность за выполнение этих задач в Среднем жузе была возложена на М.М.Сперанского (1772–1839). С именем этого реформатора связан один из основных этапов становления теоретической и практической юриспруденции в России — период систематизации законодательства русского крепостнического самодержавия. Полное собрание и Свод законов Российской империи были творением научной и прикладной правовой мысли М.М.Сперанского. Вместе с тем составной и неотъемлемой частью его творческой деятельности была кодификация сибирского законодательства 1819–1822 гг., позволившая несколько упорядочить механизм правового регулирования деятельности сибирской администрации.
Объяснение: