Городская республика - форма государственного демократического правления, в котором территориальной единицей государства является город. Возникла в Западной Европе X—XIII вв. в ходе движения горожан против сеньоров за самоуправление и независимость. Вначале требования горожан сводились к ограничению феодального гнёта и сокращению поборов. Затем возникли политические задачи — обретение городского самоуправления и прав. Борьба велась не против феодальной системы в целом, а против сеньоров тех или иных городов.
Южнофранцузские города добились независимости без кровопролития (IX—XII вв.). Города Северной Франции — Амьен, Лан, Бове, Суассон и др.— и Фландрии — Гент, Брюгге, Лилль — стали самоуправляющимися в результате упорной, в основном вооруженной, борьбы. Горожане выбирали из своей среды совет, его главу — мэра и других должностных лиц, имели собственный суд, военное ополчение, финансы, самостоятельно устанавливали городские налоги. Эти города освобождались от ренты и сеньориальных повинностей. Взамен они уплачивали сеньору определённую небольшую денежную ренту, в случае войны выставляли небольшой военный отряд. Нередко такой город являлся городом-сеньором по отношению к крестьянам окрестных территорий.
Города Северной и Средней Италии — Венеция, Генуя, Сиена, Флоренция, Лукка, Равенна, Болонья и др. — стали коммунами в IX—XII вв. В Германии в XII—XIII вв. появились так называемые имперские города — формально они подчинялись напрямую императору Священной Римской империи, но де-факто были независимыми городскими республиками (Любек, Нюрнберг, Франкфурт-на-Майне и др.)
Нові капіталістичні відносини, що зародилися наприкінці XVIII – першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку. Ці протиріччя ще більше поглибила Кримська війна (1853–1856 pp.), яка дала поштовх до початку антикріпосницького руху. Приводом до цього став царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення рухомого ополчення. Селяни сприйняли зміст маніфесту як звільнення від кріпосної залежності. Вони масово записувались у "козаки", відмовляючись виконувати повинності. У лютому 1855 р. в Київській губернії виступи селян поширились на дев'ять повітів. Уряд кинув 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, дві роти саперів. Відбулися криваві сутички між повсталими і військами, 39 селян було вбито, 63 – поранено. Цей рух отримав назву "Київська козаччина".
На квітень 1856 р. припадає другий виступ селян – так званий похід "у Таврію за волею". Після закінчення Кримської війни серед селян поширилися чутки, що можна переселитися на Кримський півострів, уряд надасть значну до звільнить від кріпацтва. Улітку 1856 р. біля Перекопу зібралися десятки тисяч селян. Тільки урядовим військам вдалося припинити цей рух.
Але селянські заворушення тривали. Кримська війна виявила економічну, політичну і військово-технічну відсталість Росії. Війна ще більше загострила кризу феодально-кріпосницької системи.
Царський уряд вирішив піти на реформи. Селянське питання мало вирішувати дворянство, серед якого були поширені два погляди щодо скасування кріпосного права. Кріпосники прагнули зберегти за собою землю і право на кріпосну працю. Ліберали відстоювали необхідність звільнення селян із наділами при обов'язковій винагороді поміщикам за землю та втраченого кріпака.
У 1856 р. в Харкові, пізніше в Києві, діяло таємне політичне товариство. Членами його були в основному студенти університету (М. Муравський, П. Завадський та ін.). Мета товариства: визволення селян від кріпосної залежності, встановлення республіканського правління. Меншість членів товариства була за встановлення конституційної монархії. Члени товариства вели пропагандистську діяльність, поширювали твори О. Герцена.
Отже, у середині XIX ст. необхідність ліквідації кріпацтва була очевидна і для "верхів". Антикріпосницький рух, що охопив різні верстви населення, змушував уряд шукати вихід із ситуації. У лютому 1861 р. цар видав маніфест про скасування кріпацтОбъяснение:
Городская республика - форма государственного демократического правления, в котором территориальной единицей государства является город. Возникла в Западной Европе X—XIII вв. в ходе движения горожан против сеньоров за самоуправление и независимость. Вначале требования горожан сводились к ограничению феодального гнёта и сокращению поборов. Затем возникли политические задачи — обретение городского самоуправления и прав. Борьба велась не против феодальной системы в целом, а против сеньоров тех или иных городов.
Южнофранцузские города добились независимости без кровопролития (IX—XII вв.). Города Северной Франции — Амьен, Лан, Бове, Суассон и др.— и Фландрии — Гент, Брюгге, Лилль — стали самоуправляющимися в результате упорной, в основном вооруженной, борьбы. Горожане выбирали из своей среды совет, его главу — мэра и других должностных лиц, имели собственный суд, военное ополчение, финансы, самостоятельно устанавливали городские налоги. Эти города освобождались от ренты и сеньориальных повинностей. Взамен они уплачивали сеньору определённую небольшую денежную ренту, в случае войны выставляли небольшой военный отряд. Нередко такой город являлся городом-сеньором по отношению к крестьянам окрестных территорий.
Города Северной и Средней Италии — Венеция, Генуя, Сиена, Флоренция, Лукка, Равенна, Болонья и др. — стали коммунами в IX—XII вв. В Германии в XII—XIII вв. появились так называемые имперские города — формально они подчинялись напрямую императору Священной Римской империи, но де-факто были независимыми городскими республиками (Любек, Нюрнберг, Франкфурт-на-Майне и др.)
Нові капіталістичні відносини, що зародилися наприкінці XVIII – першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку. Ці протиріччя ще більше поглибила Кримська війна (1853–1856 pp.), яка дала поштовх до початку антикріпосницького руху. Приводом до цього став царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення рухомого ополчення. Селяни сприйняли зміст маніфесту як звільнення від кріпосної залежності. Вони масово записувались у "козаки", відмовляючись виконувати повинності. У лютому 1855 р. в Київській губернії виступи селян поширились на дев'ять повітів. Уряд кинув 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, дві роти саперів. Відбулися криваві сутички між повсталими і військами, 39 селян було вбито, 63 – поранено. Цей рух отримав назву "Київська козаччина".
На квітень 1856 р. припадає другий виступ селян – так званий похід "у Таврію за волею". Після закінчення Кримської війни серед селян поширилися чутки, що можна переселитися на Кримський півострів, уряд надасть значну до звільнить від кріпацтва. Улітку 1856 р. біля Перекопу зібралися десятки тисяч селян. Тільки урядовим військам вдалося припинити цей рух.
Але селянські заворушення тривали. Кримська війна виявила економічну, політичну і військово-технічну відсталість Росії. Війна ще більше загострила кризу феодально-кріпосницької системи.
Царський уряд вирішив піти на реформи. Селянське питання мало вирішувати дворянство, серед якого були поширені два погляди щодо скасування кріпосного права. Кріпосники прагнули зберегти за собою землю і право на кріпосну працю. Ліберали відстоювали необхідність звільнення селян із наділами при обов'язковій винагороді поміщикам за землю та втраченого кріпака.
У 1856 р. в Харкові, пізніше в Києві, діяло таємне політичне товариство. Членами його були в основному студенти університету (М. Муравський, П. Завадський та ін.). Мета товариства: визволення селян від кріпосної залежності, встановлення республіканського правління. Меншість членів товариства була за встановлення конституційної монархії. Члени товариства вели пропагандистську діяльність, поширювали твори О. Герцена.
Отже, у середині XIX ст. необхідність ліквідації кріпацтва була очевидна і для "верхів". Антикріпосницький рух, що охопив різні верстви населення, змушував уряд шукати вихід із ситуації. У лютому 1861 р. цар видав маніфест про скасування кріпацтОбъяснение: