Вивчення історії соціальної системи України сприяє більш грунтовному оволодінню загальноісторичним здобутком нашого народу, дає можливість студентам грунтовніше аналізувати різноманітні процеси минулого, розуміти закономірний поступ предків в майбутнє. Вивчаючи проблеми ІІІ модулю, ми повинні простежити розвиток соціальної системи на різних етапах вітчизняної історії. Це, зокрема, дасть нам можливість зрозуміти також вагомість внеску нашого народу в євроатлантичну цивілізацію.
Відомо, що поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до процесів соціальної диференціації суспільства. Під її впливом інститут влади реорганізується в систему політичного планування, провідною силою якої є держава. Ці процеси і обумовили появу в ІХст. на етнічних українських землях такої держави, як Київська Русь.
Аналіз її соціальної структури, яка була досить різноманітною, показує певну відмінність від структури суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціального організму Давньоруської держави полягала в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни – поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення.
Історики логічно відносять Київську Русь до ранньофеодальних держав. В ній до класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Удільні князі мали свої дружини, але були підручними, бо київський князь мобілізував залоги, полки від підвладних племен. Князь збирав зі своєю дружиною данину, прибутки йому надходили і від суду.
Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Цей стан склався із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. має місце соціальна диференціація серед бояр – вони поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. “Великі” бояри ставали воєводами, канцлерами, тисяцькими; “менші” або “дрібні” бояри з’являлися як землевласники внаслідок того, що великий боярин наділяв їх селом. Вони знаходилися на нижчому шаблі князівської адміністрації – десяцькі, дворецькі та ін. Найбільш привілейованою, впливовою верствою були земські бояри. Це члени боярської ради (думи) – радники князя, “княжі мужі” – верхівка князівської військової дружини. Слід зазначити, що бояри на Русі не були закритою соціальною верствою, як шляхта на Заході. Боярином могла стати особа не боярського походження, яка здобула значні заслуги перед князем (а по суті перед державою).
В результате нашествия особенно пострадали города (из 74 городов Руси XIII в. 49 были разрушены, многие ремесленники уведены в рабство) . Это подорвало городские ремесла, затормозило и деформировало развитие товарно-денежных отношений. В итоге русский город не стал центром прогресса, он не смог противостоять феодализму и деспотической власти, складывающимся на Руси. В средневековой же Европе «воздух города делал человека свободным» .
Разорение городов, обеднение населения, сбор дани и утечка серебра в Орду, усиливали натурализацию хозяйства, консервировали патриархальность русской деревни.
Кроме городов наибольший урон понесли князья и дружинники, т. е. светские феодалы, владеющие своими селами. Это привело к возрождению государственного феодализма, который был менее эффективен, чем частновладельческий. В дальнейшем возрождающееся боярство оказалось в большей зависимости от своих князей, чем в эпоху домонгольской Руси. Бояре не могли также свободно распоряжаться своими владениями, превращались из соратников князя в его подданных. Этому и пример Орды с деспотической властью хана, стремившегося превратить русских князей в «служебников» и всячески унижавшего их человеческое достоинство. Князья же распространили этот тип отношений на своих бояр, а те — на своих приближенных.
Нашествие и установившееся затем ордынское иго повлияли и на развитие русской государственности. Продолжался процесс деления русских земель на Северо-Востоке. Усилились разжигаемые Ордой межкняжеские распри, произошло отчуждение Южной и Юго-Западной Руси, оказавшихся в XIV в. в составе Великого княжества Литовского и Польши.
Главное же заключалось в том, что иго усилило проявление деспотической тенденции и формированию русского самодержавия.
В результате нашествия пострадали и были разрушены многие памятники духовной и материальной культуры.
В целом, превращение Руси в улус Золотой Орды привело к тому, что Русь оказалась под влиянием даже не восточной цивилизации, а восточного варианта варварства, что сказалось на всех сторонах ее жизни, привело к огрублению нравов и быта, к изоляции и общему падению уровня культуры.
Важнейшие выводы:
В результате упорного сопротивления Русь сохранила свою государственность и культуру.
Последствия нашествия и ига негативно повлияли на дальнейшее развитие русского общества, замедлив одни процессы и деформировав другие.
Но благодаря героическому сопротивлению русского народа была западная цивилизация.
Объяснение:
Вивчення історії соціальної системи України сприяє більш грунтовному оволодінню загальноісторичним здобутком нашого народу, дає можливість студентам грунтовніше аналізувати різноманітні процеси минулого, розуміти закономірний поступ предків в майбутнє. Вивчаючи проблеми ІІІ модулю, ми повинні простежити розвиток соціальної системи на різних етапах вітчизняної історії. Це, зокрема, дасть нам можливість зрозуміти також вагомість внеску нашого народу в євроатлантичну цивілізацію.
Відомо, що поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до процесів соціальної диференціації суспільства. Під її впливом інститут влади реорганізується в систему політичного планування, провідною силою якої є держава. Ці процеси і обумовили появу в ІХст. на етнічних українських землях такої держави, як Київська Русь.
Аналіз її соціальної структури, яка була досить різноманітною, показує певну відмінність від структури суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціального організму Давньоруської держави полягала в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни – поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення.
Історики логічно відносять Київську Русь до ранньофеодальних держав. В ній до класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Удільні князі мали свої дружини, але були підручними, бо київський князь мобілізував залоги, полки від підвладних племен. Князь збирав зі своєю дружиною данину, прибутки йому надходили і від суду.
Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Цей стан склався із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. має місце соціальна диференціація серед бояр – вони поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. “Великі” бояри ставали воєводами, канцлерами, тисяцькими; “менші” або “дрібні” бояри з’являлися як землевласники внаслідок того, що великий боярин наділяв їх селом. Вони знаходилися на нижчому шаблі князівської адміністрації – десяцькі, дворецькі та ін. Найбільш привілейованою, впливовою верствою були земські бояри. Це члени боярської ради (думи) – радники князя, “княжі мужі” – верхівка князівської військової дружини. Слід зазначити, що бояри на Русі не були закритою соціальною верствою, як шляхта на Заході. Боярином могла стати особа не боярського походження, яка здобула значні заслуги перед князем (а по суті перед державою).
Объяснение:
ПОСЛЕДСТВИЯ МОНГОЛО-ТАТАРСКОГО НАШЕСТВИЯ НА РУСЬ
В результате нашествия особенно пострадали города (из 74 городов Руси XIII в. 49 были разрушены, многие ремесленники уведены в рабство) . Это подорвало городские ремесла, затормозило и деформировало развитие товарно-денежных отношений. В итоге русский город не стал центром прогресса, он не смог противостоять феодализму и деспотической власти, складывающимся на Руси. В средневековой же Европе «воздух города делал человека свободным» .
Разорение городов, обеднение населения, сбор дани и утечка серебра в Орду, усиливали натурализацию хозяйства, консервировали патриархальность русской деревни.
Кроме городов наибольший урон понесли князья и дружинники, т. е. светские феодалы, владеющие своими селами. Это привело к возрождению государственного феодализма, который был менее эффективен, чем частновладельческий. В дальнейшем возрождающееся боярство оказалось в большей зависимости от своих князей, чем в эпоху домонгольской Руси. Бояре не могли также свободно распоряжаться своими владениями, превращались из соратников князя в его подданных. Этому и пример Орды с деспотической властью хана, стремившегося превратить русских князей в «служебников» и всячески унижавшего их человеческое достоинство. Князья же распространили этот тип отношений на своих бояр, а те — на своих приближенных.
Нашествие и установившееся затем ордынское иго повлияли и на развитие русской государственности. Продолжался процесс деления русских земель на Северо-Востоке. Усилились разжигаемые Ордой межкняжеские распри, произошло отчуждение Южной и Юго-Западной Руси, оказавшихся в XIV в. в составе Великого княжества Литовского и Польши.
Главное же заключалось в том, что иго усилило проявление деспотической тенденции и формированию русского самодержавия.
В результате нашествия пострадали и были разрушены многие памятники духовной и материальной культуры.
В целом, превращение Руси в улус Золотой Орды привело к тому, что Русь оказалась под влиянием даже не восточной цивилизации, а восточного варианта варварства, что сказалось на всех сторонах ее жизни, привело к огрублению нравов и быта, к изоляции и общему падению уровня культуры.
Важнейшие выводы:
В результате упорного сопротивления Русь сохранила свою государственность и культуру.
Последствия нашествия и ига негативно повлияли на дальнейшее развитие русского общества, замедлив одни процессы и деформировав другие.
Но благодаря героическому сопротивлению русского народа была западная цивилизация.