Рання римська культура, як і грецька, найтіснішим образом пов'язана з релігійними поданнями населення Древнього Рима. Для релігії цього часу був характерний політеїзм (подання про безліч богів), дуже близький до анімізму. У поданні римлянина кожний предмет і кожне явище мали свого духа, своє божество. Кожний будинок мав свою Весту - богиню домівки . Боги відали кожним рухом і подихом людини від народження до смерті. Інша цікава риса ранньої римської релігії й світогляду людей - відсутність певних образів богів. Божества не відділялися від тих явищ і процесів, якими вони відали. Перші зображення богів з'являються в Римі приблизно в VІ в. до н.е. під впливом етруської і грецької міфології і її антро божеств. До цього існували тільки символи богів у вигляді списа, стріли й т.д. Як в інших народів миру, у Римі шанувалися душі предків. Іменували їхні пенати, лари, мани. З релігійного світогляду римлян є їхній вузький практицизм і утилітарний характер спілкування з божествами за принципом "do, ut des" - "я даю, щоб ти дав мені".
Формально-договірной характер відносин до богів пов'язаний з магією й магічними поданнями. У магії все засновано на формальному сполученні слів і дій. Найменша помилка руйнує ефект. Магізм римської релігії привів до широкого розвитку її обрядової сторони. Складна обрядовість, у свою чергу, вимагала численних фахівців, звідси - розвиток жрецтва. Римське жрецтво було більше численне, диференційоване й авторитетно, чим грецьке. Існував ряд грецьких колегій, які боролися за вплив у державі. Самою впливовою була колегія понтіфіків. Глава цієї колегії був верховним жерцем Рима. Дуже численною і впливовою була колегія жерців - гадателей, тому що гадання займали велике місце в житті римлян і обрядовій стороні римської релігії.
З V в. до н.е. починається серйозний вплив грецької культури й релігії, що йде через колонії греків в Італії. Багата міфологія греків, весь поетичний, барвистий мир грецьких сказань збагатив сухий і прозаїчний ґрунт італо-римської релігії. На початку нової ери все більше поширення одержує християнство.
Від початку свого існування Рим вів постійні війни зі своїми сусідами, що визначило в значній мірі і його організацію, і весь лад життя, і історію. Залізна військова дисципліна вимагала воїнських чеснот — мужності, вірності, стійкості, суворої незламності, гордої гідності. Такі чесноти потрібні були не тільки для війни, а й для мирного життя, виконання обов'язку доброго громадянина. Свої особливості були й у стосунках патриціїв і плебеїв: першорядного значення набувала боротьба за різні закони, які виривалися плебеями у супротивників, що й зумовило особливу роль права в житті суспільства. Обидві сторони використовували в своїх інтересах релігію, спершу дуже близьку до права. Міцний зв'язок релігії з правом, політичною боротьбою, з одного боку, підвищував її значення в суспільстві, а з іншого — сприяв її формалізації, деталізації різноманітних засобів спілкування з богами, сприйняттю їх волі. Це виключало «політ» фантазії й «власну ініціативу» в релігійній сфері, яка не стала джерелом поетичної творчості. Згадані відмінності багато в чому визначили шляхи засвоєння римлянами грецької культури.
вртляяя
ч
Рання римська культура, як і грецька, найтіснішим образом пов'язана з релігійними поданнями населення Древнього Рима. Для релігії цього часу був характерний політеїзм (подання про безліч богів), дуже близький до анімізму. У поданні римлянина кожний предмет і кожне явище мали свого духа, своє божество. Кожний будинок мав свою Весту - богиню домівки . Боги відали кожним рухом і подихом людини від народження до смерті. Інша цікава риса ранньої римської релігії й світогляду людей - відсутність певних образів богів. Божества не відділялися від тих явищ і процесів, якими вони відали. Перші зображення богів з'являються в Римі приблизно в VІ в. до н.е. під впливом етруської і грецької міфології і її антро божеств. До цього існували тільки символи богів у вигляді списа, стріли й т.д. Як в інших народів миру, у Римі шанувалися душі предків. Іменували їхні пенати, лари, мани. З релігійного світогляду римлян є їхній вузький практицизм і утилітарний характер спілкування з божествами за принципом "do, ut des" - "я даю, щоб ти дав мені".
Формально-договірной характер відносин до богів пов'язаний з магією й магічними поданнями. У магії все засновано на формальному сполученні слів і дій. Найменша помилка руйнує ефект. Магізм римської релігії привів до широкого розвитку її обрядової сторони. Складна обрядовість, у свою чергу, вимагала численних фахівців, звідси - розвиток жрецтва. Римське жрецтво було більше численне, диференційоване й авторитетно, чим грецьке. Існував ряд грецьких колегій, які боролися за вплив у державі. Самою впливовою була колегія понтіфіків. Глава цієї колегії був верховним жерцем Рима. Дуже численною і впливовою була колегія жерців - гадателей, тому що гадання займали велике місце в житті римлян і обрядовій стороні римської релігії.
З V в. до н.е. починається серйозний вплив грецької культури й релігії, що йде через колонії греків в Італії. Багата міфологія греків, весь поетичний, барвистий мир грецьких сказань збагатив сухий і прозаїчний ґрунт італо-римської релігії. На початку нової ери все більше поширення одержує християнство.
Від початку свого існування Рим вів постійні війни зі своїми сусідами, що визначило в значній мірі і його організацію, і весь лад життя, і історію. Залізна військова дисципліна вимагала воїнських чеснот — мужності, вірності, стійкості, суворої незламності, гордої гідності. Такі чесноти потрібні були не тільки для війни, а й для мирного життя, виконання обов'язку доброго громадянина. Свої особливості були й у стосунках патриціїв і плебеїв: першорядного значення набувала боротьба за різні закони, які виривалися плебеями у супротивників, що й зумовило особливу роль права в житті суспільства. Обидві сторони використовували в своїх інтересах релігію, спершу дуже близьку до права. Міцний зв'язок релігії з правом, політичною боротьбою, з одного боку, підвищував її значення в суспільстві, а з іншого — сприяв її формалізації, деталізації різноманітних засобів спілкування з богами, сприйняттю їх волі. Це виключало «політ» фантазії й «власну ініціативу» в релігійній сфері, яка не стала джерелом поетичної творчості. Згадані відмінності багато в чому визначили шляхи засвоєння римлянами грецької культури.
Объяснение: