Крім Польщі та Литви, на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія та Московська держава.
Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".
Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно- територіальні одиниці – комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) – намісники, яких призначав король.
Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.
Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали повстання, зокрема у 1315 та 1320 pp. на Закарпатті повстання проти угорської влади. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.
Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинила розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією та Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну – Австрія. Упродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.
Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім – Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель із галицько-волинськими послабилися, що спричинило виникнення в першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню в південну частину краю румунського населення з Трансильванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. У складі
Молдавії Шипинська земля (її територія, в основному, збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. Із втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.
У 1514 р. Молдавія опинилася спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стала її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.
У результаті монгольської навали більша частина південноруських земель опинилася в залежності від Золотої Орди. У 70-х pp. XIII ст. у Північному Причорномор'ї – від Дунаю до Дону – сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра й Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Поволі осідаючи в степовій частині Криму, чорноморські орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Урешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильну до ідеї створення незалежної держави татарську знать, у 1428–1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і в 1455 р. проголосило свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було змушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.
В марте 1939 Гитлер предъявил Польше требование уступки порта Гданьска и предоставления Германии свободной связи с анклавом Восточной Пруссии по шоссе и железной дороге. Гитлер также приказал оккупировать порт Мемель (ныне Клайпеда), находившийся в Литве близ прусской границы. Франция и Великобритания, осознавая, что их прежняя политика умиротворения (см. статью о Мюнхенском соглашении) не принесла результатов, 31 марта 1939 года предупредили Гитлера, что вступятся за Польшу, если Германия осмелится на нее напасть.
Сталин был встревожен ухудшающейся международной ситуацией не меньше Франции и Англии. В апреле 1939 года он предложил этим двум странам вступить в союз с СССР, дабы воспрепятствовать германо-итальянской экспансии. Переговоры о нём продолжались все лето, но не дали результатов. Стороны одинаково не доверяли друг другу, а Польша отказалась предоставить свою территорию для размещения советских солдат. Понимая неизбежность вооруженного конфликта, Франция и Великобритания постарались ускорить своё перевооружение.
В мае Гитлер и Муссолини упрочили свой союз, подписав «Стальной пакт», по которому оба государства гарантировали друг другу поддержку в случае войны. Однако главную дипломатическую сенсацию Гитлер преподнес миру 23 августа 1939 года. Сталин, раздосадованный безрезультатными переговорами с Францией и Великобританией, решил принять противоположный внешний курс. Министры иностранных дел СССР и Германии, Молотов и Риббентроп, подписали в Москве пакт о ненападении. Согласно прилагавшемуся к этому пакту секретному протоколу, Польшу следовало поделить между Германией и Советским Союзом. Сталин ещё и получал свободу действий в Прибалтике, о чем он давно мечтал. Ликвидировав опасность военного столкновения с Советским Союзом, Гитлер отдал приказ своим войскам 26 августа напасть на Польшу.
Но в ночь с 25 на 26 августа, когда германские войска уже развертывались, занимая исходные позиции для нападения, Муссолини вдруг объявил, что Италия еще не готова к войне. Гитлер отправил приказ отменить наступление, который попал к передовым частям, уже когда они двинулись вперед. Собственно, несколько диверсионных групп все-таки перешли границу и начали мелкие бои с поляками. Возникшая, таким образом, оперативная пауза заронила у западных союзников крупицы надежды, что все-таки, возможно, войну удастся предотвратить. Они отчаянно и безуспешно стали уговаривать польское правительство пойти на переговоры с Гитлером, а также обратились к Муссолини, который хотел оттянуть вступление в войну, чтобы с его уладить дело миром.
Однако ничего из этой затеи не вышло. Гитлер уже принял окончательное решение. Вечером 31 августа 1939 он вызвал польского посла в Германии для короткой беседы. На следующий день на рассвете немецкие самолеты нанесли удар по польским объектам. Германская армия перешла границу, и второй раз за двадцать пять лет Европа оказалась охваченной пожаром большой войны – Второй Мировой.
Відповідь:
Крім Польщі та Литви, на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія та Московська держава.
Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".
Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно- територіальні одиниці – комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) – намісники, яких призначав король.
Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.
Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали повстання, зокрема у 1315 та 1320 pp. на Закарпатті повстання проти угорської влади. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.
Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинила розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією та Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну – Австрія. Упродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.
Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім – Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель із галицько-волинськими послабилися, що спричинило виникнення в першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню в південну частину краю румунського населення з Трансильванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. У складі
Молдавії Шипинська земля (її територія, в основному, збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. Із втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.
У 1514 р. Молдавія опинилася спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стала її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.
У результаті монгольської навали більша частина південноруських земель опинилася в залежності від Золотої Орди. У 70-х pp. XIII ст. у Північному Причорномор'ї – від Дунаю до Дону – сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра й Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Поволі осідаючи в степовій частині Криму, чорноморські орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Урешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильну до ідеї створення незалежної держави татарську знать, у 1428–1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і в 1455 р. проголосило свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було змушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.
Пояснення:
В марте 1939 Гитлер предъявил Польше требование уступки порта Гданьска и предоставления Германии свободной связи с анклавом Восточной Пруссии по шоссе и железной дороге. Гитлер также приказал оккупировать порт Мемель (ныне Клайпеда), находившийся в Литве близ прусской границы. Франция и Великобритания, осознавая, что их прежняя политика умиротворения (см. статью о Мюнхенском соглашении) не принесла результатов, 31 марта 1939 года предупредили Гитлера, что вступятся за Польшу, если Германия осмелится на нее напасть.
Сталин был встревожен ухудшающейся международной ситуацией не меньше Франции и Англии. В апреле 1939 года он предложил этим двум странам вступить в союз с СССР, дабы воспрепятствовать германо-итальянской экспансии. Переговоры о нём продолжались все лето, но не дали результатов. Стороны одинаково не доверяли друг другу, а Польша отказалась предоставить свою территорию для размещения советских солдат. Понимая неизбежность вооруженного конфликта, Франция и Великобритания постарались ускорить своё перевооружение.
В мае Гитлер и Муссолини упрочили свой союз, подписав «Стальной пакт», по которому оба государства гарантировали друг другу поддержку в случае войны. Однако главную дипломатическую сенсацию Гитлер преподнес миру 23 августа 1939 года. Сталин, раздосадованный безрезультатными переговорами с Францией и Великобританией, решил принять противоположный внешний курс. Министры иностранных дел СССР и Германии, Молотов и Риббентроп, подписали в Москве пакт о ненападении. Согласно прилагавшемуся к этому пакту секретному протоколу, Польшу следовало поделить между Германией и Советским Союзом. Сталин ещё и получал свободу действий в Прибалтике, о чем он давно мечтал. Ликвидировав опасность военного столкновения с Советским Союзом, Гитлер отдал приказ своим войскам 26 августа напасть на Польшу.
Но в ночь с 25 на 26 августа, когда германские войска уже развертывались, занимая исходные позиции для нападения, Муссолини вдруг объявил, что Италия еще не готова к войне. Гитлер отправил приказ отменить наступление, который попал к передовым частям, уже когда они двинулись вперед. Собственно, несколько диверсионных групп все-таки перешли границу и начали мелкие бои с поляками. Возникшая, таким образом, оперативная пауза заронила у западных союзников крупицы надежды, что все-таки, возможно, войну удастся предотвратить. Они отчаянно и безуспешно стали уговаривать польское правительство пойти на переговоры с Гитлером, а также обратились к Муссолини, который хотел оттянуть вступление в войну, чтобы с его уладить дело миром.
Однако ничего из этой затеи не вышло. Гитлер уже принял окончательное решение. Вечером 31 августа 1939 он вызвал польского посла в Германии для короткой беседы. На следующий день на рассвете немецкие самолеты нанесли удар по польским объектам. Германская армия перешла границу, и второй раз за двадцать пять лет Европа оказалась охваченной пожаром большой войны – Второй Мировой.