1)Итоги столыпинской аграрной реформы http://stolyipin.narod.ru/Itogi_agrarnoy_reformi.html 2)Столыпиным были недовольны царь и придворная камарилья, не желавшая никаких реформ. Против него была настроена императрица Александра Федоровна, требовавшая от царя отставки премьер-министра, тем более что Столыпин не скрывал своего недоброжелательного отношения к Григорию Распутину, набравшему силу при дворе. Премьер-министр докладывал царю о скандальных похождениях Распутина и советовал устранить его от двора. На это Николай мягко возражал: «Я с вами согласен, Петр Аркадьевич, но лучше десять Распутиных, чем одна истерика императрицы». Это отражает драматическую ситуацию в царской семье. Да и сам Николай стал тяготиться своим энергичным, волевым премьер-министром. Императору казалось (возможно, не без оснований), что Столыпин оттесняет его от власти. А сначала императору нравился Столыпин, который уверенно руководил правительством, пресекая ведомственный сепаратизм. Несмотря на общее одобрение программы столыпинских реформ, Николай II постоянно прислушивался к критикам премьер-министра из лагеря правых консерваторов и поступал подчас вопреки рекомендациям правительства, что тормозило эти реформы.
При всей своей солидной уверенности Столыпин сидел в кресле премьера непрочно: реформы шли неровно, у него возникали трудности в отношениях не только с царем, придворной камарильей, но и с дворянством, недовольным проектом местных реформ, лишавшим его вековых привилегий и влияния на местах. Некоторые дворянские представители считали, что Столыпин создает учреждения, «схожие с учреждениями республиканской Франции». Словом, к осени 1911 года Столыпин оказался на грани отставки. Но 1 сентября произошла трагедия – в Киеве, в театре, Столыпина смертельно ранил эсер Д. Богров, который при довольно странных обстоятельствах с оружием в руках оказался в строго охраняемом охранкой театре. С гибелью Столыпина исчезли последние возможности России к обновлению без ужасов революции. Если бы он остался жив, несомненно, в годы войны и смуты личность Столыпина могла бы серьезно повлиять на обстановку в стране и выходу ее из кризиса.
ответ:Політичне становище українських земель у XIX ст.
Як уже зазначалося у попередньому розділі, наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна.
Українські землі у XIX ст. У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.
Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.
Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у б, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.
~Україна під владою Російської імперії~
На початку XIX ст. Російська імперія була однією з найбільших у світі. Переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до її складу. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.
Отже, головним чинником розвитку України другої половини XIX ст. стала реформа 1861 року. Саме вона створила умови для розвитку капіталістичних відносин в Україні. Значного розвитку набуває промисловість. В Україні сформувалося два промислові райони: центром важкої промисловості була Катеринославська губернія, а також міста Харків, Миколаїв, Одеса; центром цукрово-гуральної промисловості була Правобережна Україна (Київська, Подільська та Волинська губернії). В цей час бурхливо будуються залізниці: у 1866 - 1879 рр. прокладено 5 тис. км., а з 11-ї половини 90-х рр. їх уже прокладено понад 20 тис. км. Проте, якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то розвиток промислового виробництва у Західній Україні відбувався значно повільніше. Значно відставало від промисловості і сільське господарство.
http://stolyipin.narod.ru/Itogi_agrarnoy_reformi.html
2)Столыпиным были недовольны царь и придворная камарилья, не желавшая никаких реформ. Против него была настроена императрица Александра Федоровна, требовавшая от царя отставки премьер-министра, тем более что Столыпин не скрывал своего недоброжелательного отношения к Григорию Распутину, набравшему силу при дворе. Премьер-министр докладывал царю о скандальных похождениях Распутина и советовал устранить его от двора. На это Николай мягко возражал: «Я с вами согласен, Петр Аркадьевич, но лучше десять Распутиных, чем одна истерика императрицы». Это отражает драматическую ситуацию в царской семье. Да и сам Николай стал тяготиться своим энергичным, волевым премьер-министром. Императору казалось (возможно, не без оснований), что Столыпин оттесняет его от власти. А сначала императору нравился Столыпин, который уверенно руководил правительством, пресекая ведомственный сепаратизм. Несмотря на общее одобрение программы столыпинских реформ, Николай II постоянно прислушивался к критикам премьер-министра из лагеря правых консерваторов и поступал подчас вопреки рекомендациям правительства, что тормозило эти реформы.
При всей своей солидной уверенности Столыпин сидел в кресле премьера непрочно: реформы шли неровно, у него возникали трудности в отношениях не только с царем, придворной камарильей, но и с дворянством, недовольным проектом местных реформ, лишавшим его вековых привилегий и влияния на местах. Некоторые дворянские представители считали, что Столыпин создает учреждения, «схожие с учреждениями республиканской Франции». Словом, к осени 1911 года Столыпин оказался на грани отставки. Но 1 сентября произошла трагедия – в Киеве, в театре, Столыпина смертельно ранил эсер Д. Богров, который при довольно странных обстоятельствах с оружием в руках оказался в строго охраняемом охранкой театре. С гибелью Столыпина исчезли последние возможности России к обновлению без ужасов революции. Если бы он остался жив, несомненно, в годы войны и смуты личность Столыпина могла бы серьезно повлиять на обстановку в стране и выходу ее из кризиса.
источник:http://storyo.ru/empire/195.htm
ответ:Політичне становище українських земель у XIX ст.
Як уже зазначалося у попередньому розділі, наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна.
Українські землі у XIX ст. У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.
Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.
Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у б, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.
~Україна під владою Російської імперії~
На початку XIX ст. Російська імперія була однією з найбільших у світі. Переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до її складу. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.
Отже, головним чинником розвитку України другої половини XIX ст. стала реформа 1861 року. Саме вона створила умови для розвитку капіталістичних відносин в Україні. Значного розвитку набуває промисловість. В Україні сформувалося два промислові райони: центром важкої промисловості була Катеринославська губернія, а також міста Харків, Миколаїв, Одеса; центром цукрово-гуральної промисловості була Правобережна Україна (Київська, Подільська та Волинська губернії). В цей час бурхливо будуються залізниці: у 1866 - 1879 рр. прокладено 5 тис. км., а з 11-ї половини 90-х рр. їх уже прокладено понад 20 тис. км. Проте, якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то розвиток промислового виробництва у Західній Україні відбувався значно повільніше. Значно відставало від промисловості і сільське господарство.
Объяснение: :)