Наприкінці XIV — на початку XV ст. у Чехії, яка входила до складу Священної Римської імперії, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та національним гнобленням з боку німецьких колоністів у політичному й економічному житті країни загострились класові та національні суперечності. Загальне невдоволення чехів викликала привілейована католицька церква — найбільший землевласник у країні. Обурення чехів виявилося в гуситському русі — антифеодальному, національно-визвольному й антикатолицькому русі, ідейним натхненником якого був Ян Гус. Він вимагав реформувати церкву: відібрати у неї багатства, скасувати торгівлю індульгенціями, створити у Чехії свою церкву, підпорядковану не Папі Римському, а королю.
Відносини Німеччина — Франція, починаючи з 1871 р., за словами Ульріха Кротца[1], діляться на три великі періоди: «Спадкова ворожнеча» (до 1945 р.), «Примирення» (1945–63 рр.), та «Особливі стосунки» (з 1963 р.), які було втілено у співпраці під назвою «Франко-німецька дружбаУ контексті Європейського Союзу співпраця між двома країнами є надзвичайно тісною. Незважаючи на те, що деякий час Франція залишалась євроскептичною у своїх поглядах, особливо у часи президента Шарля де Голля, франко-німецькі угоди та співробітництво завжди були ключовими у просуванні ідеалів Європейської інтеграції.
В останній час Франція та Німеччина залишаються одними з найбільш завзятих прихильників подальшої інтеграції до ЄС. Іноді вони описуються як „подвійний двигун“ або „ключові країни“, що стимулюють весь процес.[3] 28 квітня 2017 року було відкрито трамвайну лінію, яка перетинає франко-німецький кордон через річку Рейн від Страсбурга до Келю, як символ міцності відносин між двома країнами.[4]
Наприкінці XIV — на початку XV ст. у Чехії, яка входила до складу Священної Римської імперії, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та національним гнобленням з боку німецьких колоністів у політичному й економічному житті країни загострились класові та національні суперечності. Загальне невдоволення чехів викликала привілейована католицька церква — найбільший землевласник у країні. Обурення чехів виявилося в гуситському русі — антифеодальному, національно-визвольному й антикатолицькому русі, ідейним натхненником якого був Ян Гус. Він вимагав реформувати церкву: відібрати у неї багатства, скасувати торгівлю індульгенціями, створити у Чехії свою церкву, підпорядковану не Папі Римському, а королю.
Відносини Німеччина — Франція, починаючи з 1871 р., за словами Ульріха Кротца[1], діляться на три великі періоди: «Спадкова ворожнеча» (до 1945 р.), «Примирення» (1945–63 рр.), та «Особливі стосунки» (з 1963 р.), які було втілено у співпраці під назвою «Франко-німецька дружбаУ контексті Європейського Союзу співпраця між двома країнами є надзвичайно тісною. Незважаючи на те, що деякий час Франція залишалась євроскептичною у своїх поглядах, особливо у часи президента Шарля де Голля, франко-німецькі угоди та співробітництво завжди були ключовими у просуванні ідеалів Європейської інтеграції.
В останній час Франція та Німеччина залишаються одними з найбільш завзятих прихильників подальшої інтеграції до ЄС. Іноді вони описуються як „подвійний двигун“ або „ключові країни“, що стимулюють весь процес.[3] 28 квітня 2017 року було відкрито трамвайну лінію, яка перетинає франко-німецький кордон через річку Рейн від Страсбурга до Келю, як символ міцності відносин між двома країнами.[4]