Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.
Возможность реформы — это возможность укоренения соответствующих ценностей, возникновения и рас определенных инноваций, их устойчивого
закрепления. Между тем любое новшество не только в обществе, но и в природе встречает
сопротивление. Из физики известно, что действие порождает противодействие, которое
равно ему по силе и противоположно направлено, т. е. выступает как некоторая
контринновация. Это рас на все формы существования материи. Однако уже
на биологическом уровне данное противодействие может существенно превышать
энергетический потенциал действия. Последнее в этом случае приобретает лишь значение
пускового импульса. Опыт отечественной истории говорит о том, что малые и большие реформы в нашей стране
обычно заканчивались неудачей. Реформы превращались в контрреформы, что нередко
возвращало общество к состоянию подчас значительно худшему, чем было до реформы. Однако
из этого опыта мы все еще не научились делать достаточно обоснованных выводов. Систематические неудачи реформ, по-моему, объясняются некоторыми скрытыми параметрами, которые не учитывались реформаторами ни при составлении проектов, ни в процессе их
реализации. Поэтому важно проанализировать допустимые границы реформаторской
деятельности в специфических условиях России и то, каким образом реформа создает волны
дезорганизации, превышающие возможности общества их выдерживать. Резко ухудшает
ситуацию раскол', так как он означает, что различные системы ценностей в российском
обществе находятся в состоянии самоотталкивания: при активизации одной системы
возбуждается и противоположная, что усиливает конфликт между соответствующими группами
вплоть до катастрофической дезорганизации общества. При исследовании любой конкретной реформы можно строить гипотезу, что ее срывают
некоторые корыстные группы, «темные силы», лица, пострадавшие от реформы, или
могущие от нее пострадать, или думающие, что они могут пострадать. Следовательно, именно эти группы всеми силами тайно или явно превраща-
1 См. об этом подробнее А х и е з е р А.С. Россия: критика исторического опыта. Т. I—Ш. М., 1991; см. также «Россия: критика исторического опыта ( „круглый стол" ученых)». «Общественные науки и современность», 1992, №
5—6.
АхиезерА . С.— кандидат философских наук, ведущий научный сотрудник Института на- роднохозяйственного прогнозирования РАН. Член Междисциплинарного академического центра социальных
наук (Интерцентра). Специалист в области философских проблем изучения общественных процессов.
Объяснение:
Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.
Возможность реформы — это возможность укоренения соответствующих ценностей, возникновения и рас определенных инноваций, их устойчивого
закрепления. Между тем любое новшество не только в обществе, но и в природе встречает
сопротивление. Из физики известно, что действие порождает противодействие, которое
равно ему по силе и противоположно направлено, т. е. выступает как некоторая
контринновация. Это рас на все формы существования материи. Однако уже
на биологическом уровне данное противодействие может существенно превышать
энергетический потенциал действия. Последнее в этом случае приобретает лишь значение
пускового импульса. Опыт отечественной истории говорит о том, что малые и большие реформы в нашей стране
обычно заканчивались неудачей. Реформы превращались в контрреформы, что нередко
возвращало общество к состоянию подчас значительно худшему, чем было до реформы. Однако
из этого опыта мы все еще не научились делать достаточно обоснованных выводов. Систематические неудачи реформ, по-моему, объясняются некоторыми скрытыми параметрами, которые не учитывались реформаторами ни при составлении проектов, ни в процессе их
реализации. Поэтому важно проанализировать допустимые границы реформаторской
деятельности в специфических условиях России и то, каким образом реформа создает волны
дезорганизации, превышающие возможности общества их выдерживать. Резко ухудшает
ситуацию раскол', так как он означает, что различные системы ценностей в российском
обществе находятся в состоянии самоотталкивания: при активизации одной системы
возбуждается и противоположная, что усиливает конфликт между соответствующими группами
вплоть до катастрофической дезорганизации общества. При исследовании любой конкретной реформы можно строить гипотезу, что ее срывают
некоторые корыстные группы, «темные силы», лица, пострадавшие от реформы, или
могущие от нее пострадать, или думающие, что они могут пострадать. Следовательно, именно эти группы всеми силами тайно или явно превраща-
1 См. об этом подробнее А х и е з е р А.С. Россия: критика исторического опыта. Т. I—Ш. М., 1991; см. также «Россия: критика исторического опыта ( „круглый стол" ученых)». «Общественные науки и современность», 1992, №
5—6.
АхиезерА . С.— кандидат философских наук, ведущий научный сотрудник Института на- роднохозяйственного прогнозирования РАН. Член Междисциплинарного академического центра социальных
наук (Интерцентра). Специалист в области философских проблем изучения общественных процессов.