Політична структура Великої Британії заснована на принципі федеративної держави та конституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія та Ямайка.
Британська Конституція не кодифікована і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших належать Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями).
Голова держави та джерело виконавчої, судової та законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — британський монарх, нині — Королева Єлизавета II. За конвенцією монарх призначає лідера партії, що має більшість у Палаті громад, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть парламентарія або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на біллі парламенту, при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не гається на практиці), але де-юре має владу розпустити парламент з власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), що належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром та Кабінетом міністрів. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями.
В период правления Ивана III (1462— 1505) в состав Московского княжества вошли: Ростов (1474), Великий Новгород (1478), Двинская земля (1478), Тверь (1485), Казань (1487), Вятская земля (1489), а Псков и Рязань потеряли независимость. В результате Первой (1488—1494) и Второй (1500—1503) Литовских войн Москва присоединяет т. н. Верховные области — область верхнего течения р. Оки (Новосиль, Одоев, Воротынск, Белев и т. д. ) и северные города (Путивль, Новгород-Северский, Трубачевск и др.).
Політична структура Великої Британії заснована на принципі федеративної держави та конституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія та Ямайка.
Британська Конституція не кодифікована і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших належать Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями).
Голова держави та джерело виконавчої, судової та законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — британський монарх, нині — Королева Єлизавета II. За конвенцією монарх призначає лідера партії, що має більшість у Палаті громад, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть парламентарія або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на біллі парламенту, при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не гається на практиці), але де-юре має владу розпустити парламент з власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), що належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром та Кабінетом міністрів. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями.
Объяснение:
В период правления Ивана III (1462— 1505) в состав Московского княжества вошли: Ростов (1474), Великий Новгород (1478), Двинская земля (1478), Тверь (1485), Казань (1487), Вятская земля (1489), а Псков и Рязань потеряли независимость. В результате Первой (1488—1494) и Второй (1500—1503) Литовских войн Москва присоединяет т. н. Верховные области — область верхнего течения р. Оки (Новосиль, Одоев, Воротынск, Белев и т. д. ) и северные города (Путивль, Новгород-Северский, Трубачевск и др.).
Объяснение: