Визначальний вплив на розвиток освіти мав іслам. Школи (медресе) існували лише при великих мечетях і були покликані виховувати мусульманських богословів і суддів.
У школах вивчали арабську і перську мови, мусульманське право і богослов’я, логіку й арифметику. Навчатися мали можливість лише діти заможних батьків. Наприкінці XV ст. було відкрито першу математичну школу. Значними були досягання в галузі географічних знань. Мореплавець Пірі Реїс склав морський атлас «Бахрійс» (1517), де навів повний опис Егейського і Середземного морів та карту світу.
Наприкінці XV ст. розпочалося складання історичних хронік, які містили виклад світової і турецької історії. Найвідомішою була багатотомна «Османська історія», написана у другій половині XVI ст. Ібн Кемалем. Мандрівник і вчений Евлія Челебі написав «Книгу мандрів», де розповів про відвідані ним європейські країни.
Література:
Кінець XVI – початок XVII ст. вважається «золотою добою» турецької поезії. Основними її жанрами були хасиди (хвалебні оди) і газелі (ліричні вірші). Відомою поетесою була Мірханум, високоосвічена жінка, автор віршів про кохання. Поет Мехесі започаткував гумористичний жанр поезії. Ільяс Ревані оспівував повсякденне життя мешканців Стамбула. «Султаном» турецьких поетів уважався Моял Махмуд (псевдонім Абдул Бакі).
У міській літературі найбільшою популярністю користувався жанр латіфів – коротких розповідей та анекдотів. Найвідомішими були латіфи Бурси Лямі, який уперше включив до своїх збірок розповіді про Ходжу Насреддіна.За часів занепаду Османської імперії набули поширення сатиричні твори. Поети Вейсі та Нефі – його найвідоміші представники – у своїх сатирах висміювали сановників і візирів (Вейсі «Повчання Стамбула», Нефі «Стріли долі»).
Архітектура і живопис:
Основними пам’ятками тогочасної турецької архітектури були мечеті, палаци, мавзолеї. Найвідомішим турецьким архітектором XVI ст. був Ходжа Сіман (1490–1588). За своє довге життя він збудував понад 360 різноманітних споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє в Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне.
Палаци і мечеті прикрашалися рослинними і геометричними орнаментами, різьбленими на дереві та камені. Це було обумовлено забороною ісламу зображувати людей і тварин.
Набув поширення жанр мініатюри. Її стиль був значною мірою наслідуванням турецькими майстрами традицій італійського мініатюрного живопису.
У XVI ст. великої популярності набули жанрові мініатюри, виконані Османом.
Розвивалася книжкова мініатюра. Зразком цього жанру став рукопис «Хунер-наме», прикрашений 300 великими кольоровими ілюстраціями та 65 мініатюрами. Характерним є те, що, незважаючи на заборони ісламу, на багатьох ілюстраціях зображені люди, тварини і птахи.
Становление и развитие различных исторических конструкций и моделей являлись предметами или, если хотите, ареной бурных научных дебатов и обсуждений.
И тем не менее по-настоящее время остается открытым вопрос о генезисе цивилизаций, их древнейших истоках и роли в межцивилизационном диалоге великих культур и сообществ.
Поэтому сам выход статьи Нурсултана Абишевича Назарбаева "Семь граней Великой степи" уже можно позиционировать как новый взгляд на степную цивилизацию, историческое древнейших народов, населявших территорию Евразии.
Историческая наука за последние 25-30 лет путь от понимания степной цивилизации как сообщества "диких племен" через цивилизованные протогосударства кочевников до современной цивилизационный трактовки истории тюркских народов.
В этом значительном процессе строго прослеживаются тенденция гуманизации исторической науки, трансформация этнических ценностей в общечеловеческие, в целом деполитизация всего комплекса исторических событий.
Модернизация исторического сознания фактически обозначает переход от формулы "история учит" к формуле "история показывает". А по сути это означает демонстрацию позитивного взгляда на историческую панораму событий нашего народа.
В статье Глава государства выделяет семь граней Великой степи. Тем самым расширяются как горизонты, так и социальные пространства, сопровождавшие становление казахской идентичности племен и родов евразийской степи.
Очень важно, что в архитектонику Великой степи вошли как социокультурные, так и хозяйственные технологии, в том числе культивация природных ресурсов.
Это показывает, каким был многообразный и богатый мир древнего кочевника, какими путями он интегрировался с глобальными общечеловеческими тенденциями развития.
Преломление великого исторического должно иметь достойное отражение в современных научных, образовательных и культурных традициях.
Поэтому хотелось предложить также пересмотреть концептуальные основы таких предметов, как история, философия, культурология, социология, литература, а также провести радикальные изменения в осуществлении музейного дела в стране
Відповідь:
Освіта і наука:
Визначальний вплив на розвиток освіти мав іслам. Школи (медресе) існували лише при великих мечетях і були покликані виховувати мусульманських богословів і суддів.
У школах вивчали арабську і перську мови, мусульманське право і богослов’я, логіку й арифметику. Навчатися мали можливість лише діти заможних батьків. Наприкінці XV ст. було відкрито першу математичну школу. Значними були досягання в галузі географічних знань. Мореплавець Пірі Реїс склав морський атлас «Бахрійс» (1517), де навів повний опис Егейського і Середземного морів та карту світу.
Наприкінці XV ст. розпочалося складання історичних хронік, які містили виклад світової і турецької історії. Найвідомішою була багатотомна «Османська історія», написана у другій половині XVI ст. Ібн Кемалем. Мандрівник і вчений Евлія Челебі написав «Книгу мандрів», де розповів про відвідані ним європейські країни.
Література:
Кінець XVI – початок XVII ст. вважається «золотою добою» турецької поезії. Основними її жанрами були хасиди (хвалебні оди) і газелі (ліричні вірші). Відомою поетесою була Мірханум, високоосвічена жінка, автор віршів про кохання. Поет Мехесі започаткував гумористичний жанр поезії. Ільяс Ревані оспівував повсякденне життя мешканців Стамбула. «Султаном» турецьких поетів уважався Моял Махмуд (псевдонім Абдул Бакі).
У міській літературі найбільшою популярністю користувався жанр латіфів – коротких розповідей та анекдотів. Найвідомішими були латіфи Бурси Лямі, який уперше включив до своїх збірок розповіді про Ходжу Насреддіна.За часів занепаду Османської імперії набули поширення сатиричні твори. Поети Вейсі та Нефі – його найвідоміші представники – у своїх сатирах висміювали сановників і візирів (Вейсі «Повчання Стамбула», Нефі «Стріли долі»).
Архітектура і живопис:
Основними пам’ятками тогочасної турецької архітектури були мечеті, палаци, мавзолеї. Найвідомішим турецьким архітектором XVI ст. був Ходжа Сіман (1490–1588). За своє довге життя він збудував понад 360 різноманітних споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє в Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне.
Палаци і мечеті прикрашалися рослинними і геометричними орнаментами, різьбленими на дереві та камені. Це було обумовлено забороною ісламу зображувати людей і тварин.
Набув поширення жанр мініатюри. Її стиль був значною мірою наслідуванням турецькими майстрами традицій італійського мініатюрного живопису.
У XVI ст. великої популярності набули жанрові мініатюри, виконані Османом.
Розвивалася книжкова мініатюра. Зразком цього жанру став рукопис «Хунер-наме», прикрашений 300 великими кольоровими ілюстраціями та 65 мініатюрами. Характерним є те, що, незважаючи на заборони ісламу, на багатьох ілюстраціях зображені люди, тварини і птахи.
Становление и развитие различных исторических конструкций и моделей являлись предметами или, если хотите, ареной бурных научных дебатов и обсуждений.
И тем не менее по-настоящее время остается открытым вопрос о генезисе цивилизаций, их древнейших истоках и роли в межцивилизационном диалоге великих культур и сообществ.
Поэтому сам выход статьи Нурсултана Абишевича Назарбаева "Семь граней Великой степи" уже можно позиционировать как новый взгляд на степную цивилизацию, историческое древнейших народов, населявших территорию Евразии.
Историческая наука за последние 25-30 лет путь от понимания степной цивилизации как сообщества "диких племен" через цивилизованные протогосударства кочевников до современной цивилизационный трактовки истории тюркских народов.
В этом значительном процессе строго прослеживаются тенденция гуманизации исторической науки, трансформация этнических ценностей в общечеловеческие, в целом деполитизация всего комплекса исторических событий.
Модернизация исторического сознания фактически обозначает переход от формулы "история учит" к формуле "история показывает". А по сути это означает демонстрацию позитивного взгляда на историческую панораму событий нашего народа.
В статье Глава государства выделяет семь граней Великой степи. Тем самым расширяются как горизонты, так и социальные пространства, сопровождавшие становление казахской идентичности племен и родов евразийской степи.
Очень важно, что в архитектонику Великой степи вошли как социокультурные, так и хозяйственные технологии, в том числе культивация природных ресурсов.
Это показывает, каким был многообразный и богатый мир древнего кочевника, какими путями он интегрировался с глобальными общечеловеческими тенденциями развития.
Преломление великого исторического должно иметь достойное отражение в современных научных, образовательных и культурных традициях.
Поэтому хотелось предложить также пересмотреть концептуальные основы таких предметов, как история, философия, культурология, социология, литература, а также провести радикальные изменения в осуществлении музейного дела в стране