Існує дуже багато згадок про вікінгів на теренах Київської Русі. Почнемо з того, що вікінгів та географічні місця називали по різному, залежно від періоду та джерел. Повість минулих літ називає їх варягами. Варяги — в літописах узагальнена назва прибульців з берегів Балтійського моря, серед них і скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX — XI століття.
Візантійські літописи згадують їх як Варінги. На заході їх називали норманами, данами… Фіни ж їх звали ruotsi, що означало “гребців”, які пливли зі Скандінавії у східну Європу. А дніпровські землі згадується у Візантійських та арабських джерелах як Русь. Самі ж скандинави називали ці землі Гардарікою. Існує версія, що таку назву Русь отримала через те, що на цих землях було багато фортець та міст, а дослівно це перекладається як “країна міст” (замків).
Image for post
Повість минулих літ нам розповідає про прибуття князя Аскольда та Діра у 860 році до Києва. Саме з приходу цих вікінгів Київ перестав платити данину Хазарам та після вдалого походу на Константинополь уклав угоду з Візантією. Це можна вважати початком державності Русі-України, оскільки з’являється зовнішня політика та князівство розширює свій вплив на решту навколишніх земель. Також у літописі зазначено про початок правління Рюріка у Ладозі у 862 році і пряме його відношення до варязького походження.
Послідовники Аскольда на Київському престолі теж були варягами за походженням та суттю. Але, як в інших місцях Європейського континенту, вікінги асимілювалися з місцевими мешканцями. Тож на Русі вони переймали слов’янські імена та почитали слов’янських Богів. Так Інгвар був Ігорем, Хельга — Ольгою, а Святослава візантійці згадують як Сфендослава. В скандинавських сагах князь Володимир значиться як конунг Вальдамар.
Объяснение:
Кроме того, всестороннее исследование истории государств Аккоюнлу и
Сефевидов, включая их взаимосвязи со странами Европы, имеет большое значение и для
более полного уяснения с научной точки зрения многих проблем всемирной истории. Это
объясняется прежде всего тем, что международные торговые пути, связывавшие Среднюю
Азию, Китай, Индию и побережье Персидского залива с бассейном Черного и
Средиземного морей, а страны Ближнего и Среднего Востока через Дербентский проход и
по волжско-каспийскому водному пути — с Россией, проходили через территории
государств Аккоюнлу и Сефевидов, что оказывало положительное влияние на их
внешнеэкономические связи. В то же время здесь были сосредоточены знаменитые
ремесленные и торговые центры и сырьевые ресурсы Азербайджана и всего Закавказья, а
также Ирана, что создавало благоприятные условия для поддержания тесных торговых
связей со странами Запада и самими этими государствами. Важную роль в экономических
взаимоотношениях государств Аккоюнлу и Сефевидов играл азербайджанский шелк, в
первую очередь шелк-сырец. Таким образом, взаимные торговые связи государств
Аккоюнлу и Сефевидов с европейскими странами были, фактически, продолжением и
одним из этапов экономических взаимоотношений, установившихся между
цивилизациями Востока и Запада в глубокой древности. Поэтому исследование
взаимосвязей государств Аккоюнлу и Сефевидов с западным миром как отдельная
научная проблема имеет большое значение и для всестороннего освещения
экономических взаимоотношений народов Азии и Европы в целом.
Без основательного изучения взаимоотношений государств Аккоюнлу и Сефевидов
с западными странами невозможно полностью охватить как отдельную научную проблему
и такой вопрос, как история дипломатических отношений между Европой и Востоком,
сложившихся на основе взаимных экономических интересов и в то же время
направленных на решение одинаково важных и для Европы, и для Азии политических
проблем.
Важнейшим военно-политическим актором, сближающим Аккоюнлу и Сефевидов
с западными державами, была «турецкая проблема». Начиная с середины XV века
Османское государство, захватывая важнейшие стратегические пункты на стыке Азии и
Европы и превратившись в могущественную империю — «единственную подлинную
военную державу средневековья» /7, с. 189/, представляло собой не только серьезное
препятствие на пути многовековых традиционных торговых связей, соединяющих Восток
со странами Запада, но и чрезвычайно большую военно-политическую опасность для
своих соседей на обоих континентах. С середины XV века борьба против Османской
империи превратилась в главный вопрос внешней политики целого ряда государств
Европы и Азии, в том числе Аккоюнлу и Сефевидов. Проводя активную внешнюю,
политику, направленную против захватнических планов Османской империи, государства
Аккоюнлу и Сефевидов в разные периоды занимали ведущее место в антитурецкой
Існує дуже багато згадок про вікінгів на теренах Київської Русі. Почнемо з того, що вікінгів та географічні місця називали по різному, залежно від періоду та джерел. Повість минулих літ називає їх варягами. Варяги — в літописах узагальнена назва прибульців з берегів Балтійського моря, серед них і скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX — XI століття.
Візантійські літописи згадують їх як Варінги. На заході їх називали норманами, данами… Фіни ж їх звали ruotsi, що означало “гребців”, які пливли зі Скандінавії у східну Європу. А дніпровські землі згадується у Візантійських та арабських джерелах як Русь. Самі ж скандинави називали ці землі Гардарікою. Існує версія, що таку назву Русь отримала через те, що на цих землях було багато фортець та міст, а дослівно це перекладається як “країна міст” (замків).
Image for post
Повість минулих літ нам розповідає про прибуття князя Аскольда та Діра у 860 році до Києва. Саме з приходу цих вікінгів Київ перестав платити данину Хазарам та після вдалого походу на Константинополь уклав угоду з Візантією. Це можна вважати початком державності Русі-України, оскільки з’являється зовнішня політика та князівство розширює свій вплив на решту навколишніх земель. Також у літописі зазначено про початок правління Рюріка у Ладозі у 862 році і пряме його відношення до варязького походження.
Послідовники Аскольда на Київському престолі теж були варягами за походженням та суттю. Але, як в інших місцях Європейського континенту, вікінги асимілювалися з місцевими мешканцями. Тож на Русі вони переймали слов’янські імена та почитали слов’янських Богів. Так Інгвар був Ігорем, Хельга — Ольгою, а Святослава візантійці згадують як Сфендослава. В скандинавських сагах князь Володимир значиться як конунг Вальдамар.