Алекса́ндр ІІІ Аргеад, більше відомий як Алекса́ндр Великий та Алекса́ндр Македо́нський (грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών; кінець липня 356 до н. е., Пелла — 13 червня 323 до н. е.), — дев'ятнадцятий цар Македонії. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники — діадохи. Син царя Філіпа ІІ Македонського та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Арістотеля. З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граника (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавилон, Парса і Сузи здалися йому без опору. Далі Александр повів своє військо до Центральної Азії (329 до н. е.), а потім повернув до Індії, але виснажені військові частини відмовилися переходити річку Ганг, і він мусив повертати через пустелі до Вавилона, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від незрозумілої хвороби, яка перебігала з гарячкою, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури. Прізвисько — Великий (грец. Μέγας)
В обстановке глобального экономического кризиса к власти в Германии в 1933 году пришла Национал-социалистическая немецкая рабочая партия (НСДАП), развернувшая интенсивную подготовку к реваншу за поражение в Первой мировой войне. Прежде всего это касалось ревизии Версальского мирного договора в плане реализации курса Адольфа Гитлера на достижение военного паритета с ведущими мировыми державами[1].
Страны-победительницы в Первой мировой войне (США, Великобритания и Франция) своей политикой невмешательства и «умиротворения тому, что Германия перестала соблюдать ограничения, наложенные на рост её военного потенциала Версальским договором. Из 28 основных видов сырья накануне Второй мировой войны Германия имела только семь собственных. Около 50 % стратегического сырья и материалов она импортировала из США, Великобритании и Франции. Главным поставщиком нефтепродуктов Германии в канун войны были США. При компаний США, Великобритании и Франции в короткий срок в Германии было построено более 300 крупных военных заводов[2][3][4]. Если в 1933 году военные расходы Третьего рейха составляли 4 % от всего бюджета, в 1934 − 18 %, то в 1936 — уже 39 %. А в 1938 году на них приходилось 50 %[1].
16 марта 1935 года Германия в одностороннем порядке отказалась выполнять положения Версальского договора о демилитаризации, опубликовав прокламацию о введении в стране всеобщей воинской повинности и создании вермахта[1].
В июне 1935 года было заключено англо-германское морское соглашение, что явилось двусторонним нарушением Версальского мирного договора. Британское правительство удовлетворило требования Гитлера установить для германского флота «потолок» в 35 % от совокупности морской мощи Британской империи. Берлин также получил право строить подводные лодки в размере до 45 % тоннажа подводного флота Великобритании[1].
24 августа 1936 г. был опубликован закон о продлении срока службы в германской армии с одного до двух лет. К концу 1936 года в Германии насчитывалось 14 армейских корпусов и одна кавалерийская бригада. Регулярная армия достигла численности 700—800 тыс. человек. В 1936 году Германия имела уже не менее 1500 танков. Её промышленность выпускала более 100 танков в месяц. Громадные средства затрачивались и на создание авиации. В 1936 году германский военно-воздушный флот насчитывал 4500 самолётов. По всей Германии была развёрнута широкая сеть аэродромов, число которых превысило 400. В 1939 году сухопутные войска Третьего рейха насчитывали 2,6 млн человек, ВВС — 400 тыс., ВМФ — 50 тыс. человек[1].
Алекса́ндр ІІІ Аргеад, більше відомий як Алекса́ндр Великий та Алекса́ндр Македо́нський (грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών; кінець липня 356 до н. е., Пелла — 13 червня 323 до н. е.), — дев'ятнадцятий цар Македонії. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники — діадохи. Син царя Філіпа ІІ Македонського та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Арістотеля. З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граника (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавилон, Парса і Сузи здалися йому без опору. Далі Александр повів своє військо до Центральної Азії (329 до н. е.), а потім повернув до Індії, але виснажені військові частини відмовилися переходити річку Ганг, і він мусив повертати через пустелі до Вавилона, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від незрозумілої хвороби, яка перебігала з гарячкою, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури. Прізвисько — Великий (грец. Μέγας)
В обстановке глобального экономического кризиса к власти в Германии в 1933 году пришла Национал-социалистическая немецкая рабочая партия (НСДАП), развернувшая интенсивную подготовку к реваншу за поражение в Первой мировой войне. Прежде всего это касалось ревизии Версальского мирного договора в плане реализации курса Адольфа Гитлера на достижение военного паритета с ведущими мировыми державами[1].
Страны-победительницы в Первой мировой войне (США, Великобритания и Франция) своей политикой невмешательства и «умиротворения тому, что Германия перестала соблюдать ограничения, наложенные на рост её военного потенциала Версальским договором. Из 28 основных видов сырья накануне Второй мировой войны Германия имела только семь собственных. Около 50 % стратегического сырья и материалов она импортировала из США, Великобритании и Франции. Главным поставщиком нефтепродуктов Германии в канун войны были США. При компаний США, Великобритании и Франции в короткий срок в Германии было построено более 300 крупных военных заводов[2][3][4]. Если в 1933 году военные расходы Третьего рейха составляли 4 % от всего бюджета, в 1934 − 18 %, то в 1936 — уже 39 %. А в 1938 году на них приходилось 50 %[1].
16 марта 1935 года Германия в одностороннем порядке отказалась выполнять положения Версальского договора о демилитаризации, опубликовав прокламацию о введении в стране всеобщей воинской повинности и создании вермахта[1].
В июне 1935 года было заключено англо-германское морское соглашение, что явилось двусторонним нарушением Версальского мирного договора. Британское правительство удовлетворило требования Гитлера установить для германского флота «потолок» в 35 % от совокупности морской мощи Британской империи. Берлин также получил право строить подводные лодки в размере до 45 % тоннажа подводного флота Великобритании[1].
24 августа 1936 г. был опубликован закон о продлении срока службы в германской армии с одного до двух лет. К концу 1936 года в Германии насчитывалось 14 армейских корпусов и одна кавалерийская бригада. Регулярная армия достигла численности 700—800 тыс. человек. В 1936 году Германия имела уже не менее 1500 танков. Её промышленность выпускала более 100 танков в месяц. Громадные средства затрачивались и на создание авиации. В 1936 году германский военно-воздушный флот насчитывал 4500 самолётов. По всей Германии была развёрнута широкая сеть аэродромов, число которых превысило 400. В 1939 году сухопутные войска Третьего рейха насчитывали 2,6 млн человек, ВВС — 400 тыс., ВМФ — 50 тыс. человек[1].