Средневековье, или Средние века – один из наиболее значительных этапов человеческой истории. Впервые термин «Средние века» был употреблен итальянскими гуманистами для обозначения периода между классической древностью и их временем. В отечественной историографии нижней границей Средних веков традиционно считается V в. н. э. – падение Западной Римской империи, а верхней – ХVII в., когда в Англии произошла буржуазная революция.
Период Средневековья исключительно важен для западноевропейской цивилизации: процессы и события того времени до сих пор нередко определяют характер политического, экономического, культурного развития стран Западной Европы. Так, именно в этот период формируется религиозная общность Европы, складывается городская культура, возникают новые политические формы, закладываются основы современной науки и системы образования, готовится почва для промышленного переворота и перехода к индустриальному обществу.
В развитии западноевропейского средневекового общества обычно выделяются три этапа: раннее Средневековье, классическое Средневековье и позднее Средневековье.
Раннее Средневековье охватывает период с V по ХI в. В этот отрезок времени произошли крупномасштабные изменения в мире. В этот период потерпела крушение рабовладельческая Западная Римская империя. На ее территории германскими племенами формируются новые государства. При этом происходит переход от язычества к христианству под эгидой Римско-католической церкви. Новая религиозная система стала основой цивилизации Запада и сохраняла ее единство, несмотря на различия в темпах развития отдельных стран и областей и их внутреннюю раздробленность.
В одязі періоду раннього Середньовіччя лежить стиль, що залишився європейцям від періоду великого переселення народу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягають одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, пов'язаних з оів. Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одбробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок і заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.
Це стиль у західноєвропейському мистецтві X-XII століття ів. Найбільш повно він проявився в архітектурі. Романський стиль, художній стиль, що панував у Західній Європі (а також торкнулася деякі країни Східної Європи) в X—XII ст. (У ряді місць — і в XIII ст.). Один з найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Термін «Романський стиль» був введений на початку XIX ст.Бароко вважається заключним етапом Середньовічної культури, і якщо у Західній Європі ця епоха швидше дійшла до закінчення, на українських землях вона ще тривала. Так само, як і часовий лад характерний для цих земель у кріпосницькому землеволодінні, розвитку капіталістичних відносин тощо.
Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельанджело Буонаротті, а геніальний вияв його в Римі дійшов до своєї повноти й величавості в скульптурних та архітектурних творах Лоренцо Берніні. Берніні в архітектурі та скульптурі все одно, що Рубенс у малярстві або Шекспір у театрі,— це великі світові генії й найвищі точки досягнень мистецтва бароко. Батьківщиною цього стилю був Рим, де його підхопили й використали дуже влучно для своїх інтересів єзуїти; в єзуїтів часто працювали вельми талановиті учні й послідовники Берніні; чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами — членами єзуїтського ордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва в Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо Бріано (1586—1649), що був присланий до України з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював Себастіано Браччі, що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.
Средневековье, или Средние века – один из наиболее значительных этапов человеческой истории. Впервые термин «Средние века» был употреблен итальянскими гуманистами для обозначения периода между классической древностью и их временем. В отечественной историографии нижней границей Средних веков традиционно считается V в. н. э. – падение Западной Римской империи, а верхней – ХVII в., когда в Англии произошла буржуазная революция.
Период Средневековья исключительно важен для западноевропейской цивилизации: процессы и события того времени до сих пор нередко определяют характер политического, экономического, культурного развития стран Западной Европы. Так, именно в этот период формируется религиозная общность Европы, складывается городская культура, возникают новые политические формы, закладываются основы современной науки и системы образования, готовится почва для промышленного переворота и перехода к индустриальному обществу.
В развитии западноевропейского средневекового общества обычно выделяются три этапа: раннее Средневековье, классическое Средневековье и позднее Средневековье.
Раннее Средневековье охватывает период с V по ХI в. В этот отрезок времени произошли крупномасштабные изменения в мире. В этот период потерпела крушение рабовладельческая Западная Римская империя. На ее территории германскими племенами формируются новые государства. При этом происходит переход от язычества к христианству под эгидой Римско-католической церкви. Новая религиозная система стала основой цивилизации Запада и сохраняла ее единство, несмотря на различия в темпах развития отдельных стран и областей и их внутреннюю раздробленность.
В одязі періоду раннього Середньовіччя лежить стиль, що залишився європейцям від періоду великого переселення народу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягають одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, пов'язаних з оів. Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одбробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок і заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.
Це стиль у західноєвропейському мистецтві X-XII століття ів. Найбільш повно він проявився в архітектурі. Романський стиль, художній стиль, що панував у Західній Європі (а також торкнулася деякі країни Східної Європи) в X—XII ст. (У ряді місць — і в XIII ст.). Один з найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Термін «Романський стиль» був введений на початку XIX ст.Бароко вважається заключним етапом Середньовічної культури, і якщо у Західній Європі ця епоха швидше дійшла до закінчення, на українських землях вона ще тривала. Так само, як і часовий лад характерний для цих земель у кріпосницькому землеволодінні, розвитку капіталістичних відносин тощо.
Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельанджело Буонаротті, а геніальний вияв його в Римі дійшов до своєї повноти й величавості в скульптурних та архітектурних творах Лоренцо Берніні. Берніні в архітектурі та скульптурі все одно, що Рубенс у малярстві або Шекспір у театрі,— це великі світові генії й найвищі точки досягнень мистецтва бароко. Батьківщиною цього стилю був Рим, де його підхопили й використали дуже влучно для своїх інтересів єзуїти; в єзуїтів часто працювали вельми талановиті учні й послідовники Берніні; чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами — членами єзуїтського ордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва в Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо Бріано (1586—1649), що був присланий до України з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював Себастіано Браччі, що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.