процесс отстранения от власти президента Украины Виктора Януковича, создания нового парламентского большинства в Верховной раде и формирования нового правительства Украины (конец февраля 2014 года).
21 февраля 2014 года на фоне кровопролитного противостояния в центре Киева между участниками Евромайдана и правоохранительными органами, унёсшего жизни более ста человек, президент Виктор Янукович и лидеры парламентской оппозиции при посредничестве высокопоставленных представителей Польши, Германии и Франции подписали «Соглашение об урегулировании политического кризиса на Украине»[1]. Документом предусматривались возврат к парламентско-президентской форме правления, формирование «правительства национального доверия», конституционная реформа и проведение до выборов президента до конца 2014 года, а также отвод сил правопорядка из центра Киева, прекращение насилия[2] и сдача оппозицией оружия[3].
Вспышка насилия и кровопролитие в центре столицы привели к массовому бегству депутатов и чиновников из пропрезидентской Партии регионов и резкому падению поддержки действий исполнительной власти[4][5]. Только за период с 19 по 22 февраля, по данным одного из лидеров ПР Сергея Тигипко, фракцию ПР в Верховной раде покинули 77 из 186 народных депутатов[6], что фактически лишило президента парламентской поддержки.
В течение часа после подписания Соглашения об урегулировании кризиса Верховная рада приняла сразу в трёх чтениях проект «Закона о восстановлении действия отдельных положений Конституции Украины», возвращающий Конституцию 2004 года[7], и направила его в Администрацию президента. Кроме того, Верховная рада приняла закон, исключавший уголовное преследование для всех участников массовых акций протеста. Депутаты также сняли с должности главу МВД Виталия Захарченко и проголосовали за закон, позволявший освободить из заключения лидера «Батькивщины» Юлию Тимошенко[8].
Протестующие на Майдане Независимости, однако, потребовали немедленной отставки Виктора Януковича. Согласно объявленному ультиматуму, Януковичу установили срок до 10 часов утра для принятия решения об отставке. В противном случае активисты пообещали начать вооружённое наступление[9][10]. В ночь на 22 февраля активисты Евромайдана, не дожидаясь истечения срока ультиматума, захватили правительственный квартал, покинутый правоохранителями, которые были выведены из центра Киева днём 21 февраля[⇨] согласно постановлению Верховной рады, принятому накануне.
22 февраля на утреннем заседании Верховной рады было объявлено, что президент Янукович предыдущим вечером покинул Киев[10], при этом законопроект о восстановлении действия Конституции 2004 года остался неподписанным. Верховная рада удовлетворила заявление об отставке спикера парламента Владимира Рыбака. Новым главой Верховной рады был избран Александр Турчинов[11]. Днём в телеэфир вышла видеозапись интервью с Януковичем, в котором он заявил, что не собирается подавать в отставку и не намерен подписывать решения Верховной рады, которые он считает противозаконными и принятыми под давлением, а происходящее в стране квалифицировал как «вандализм, бандитизм и государственный переворот»[12] [13][14][15][16]. Через несколько часов Верховная рада приняла постановление[17], в котором заявила, что Янукович «неконституционным образом самоустранился от осуществления конституционных полномочий» и не выполняет свои обязанности, а также назначила до президентские выборы на 25 мая 2014 года[18]. За отстранение[19][20] Януковича проголосовали 328 депутатов[21].
Янукович тем временем из Харькова тайно направился в Донецк.Перейти к разделу «#Янукович в Донецке» В ночь с 22 на 23 февраля российскими спецслужбами была проведена операция по эвакуации Виктора Януковича и членов его семьи в безопасное место на территории Крыма, а вскоре после того он был тайно перевезён на территорию РФ.[⇨]
23 февраля Верховная рада возложила на Александра Турчинова обязанности президента Украины до избрания нового главы государства[22].
27 февраля в парламенте Украины была создана коалиция «Европейский выбор», в которую вошли 250 народных депутатов[23]. В этот же день Верховная рада утвердила новое правительство Украины[24], премьер-министром стал Арсений Яценюк[25][26].
26 февраля Янукович был объявлен новой украинской властью в международный розыск[27][28].
27 февраля стало известно, что Виктор Янукович обратился к руководству России с обеспечить ему личную безопасность «от действий экстремистов» в связи с поступающими в его адрес угрозами расправы. В своём обращении Янукович неоднократно подчеркнул, что считает себя действующим президентом Украины, а решения, принятые Верховной радой в последние дни, квалифицировал как нелегитимные. Янукович также обвинил оппозицию в невыполнении Соглашения об урегулировании политического кризиса на Украине, заключённого 21 февраля[29].
Основні напрямки зовнішньої політики Росії оформилися ще за великого князя Івана III: балтійське (північно-західне), литовське (західне), кримське (південне), а також казанське і ногайське (південно-східне). Об'єднання руських земель робило можливим активізацію зовнішньополітичної діяльності. На початку 1507 р. великий князь литовський та король польський Сигізмунд I (Старий) зумів заручитися підтримкою Кримського і Казанського ханств в боротьбі з Москвою. Військові дії почалися в березні 1507 р. одночасно на заході і півдні. Ні в Росії, ні у Литви не було сил для рішучого зіткнення, і у вересні 1508 р. був укладений договір з Великим князівством Литовським про "вічний мир", за яким Росії відходили захоплені раніше сіверські землі (територія колишнього Чернігівського князівства). Ливонський орден не підтримав Сигізмунда у боротьбі з Росією, більш того, у 1509 р. він уклав перемир'я з Росією терміном на 14 років. У 1508 р. Москві вдалося врегулювати відносини і з Казанським ханством, яке не прийняло участі в російсько-литовському конфлікті. У 1514 р. московським військам вдалося взяти стародавнє російське місто Смоленськ, захоплений Литвою ще в XV ст. У ці роки Західна Європа добивалася участі Росії в антитурецькою коаліції. Василь III ухилявся від цього, але будучи зацікавленим у зв'язках з Німецькою імперією, відповіді не давав. У той же час він намагався підтримувати стійкі торговельні зв'язки з Туреччиною, так як це було вигідно для Росії.
Після приєднання до Москви Пскова та Смоленська головними напрямами зовнішньої політики стають південно-східний і східний. Росія не мала достатньо сил для нового військового походу, тому основним досягнення своїх цілей для Москви стає дипломатичний. Росія підтримувала постійні контакти з Данією, Швецією, Німецької та Османською імперіями. Прагнучи не порушувати мирних відносин з Кримом, Російське держава намагалося затвердити російський протекторат над Казанню. До 1521 р. вдавалося зберігати певну стабільність у відносинах з Казанським і Кримським ханствами. Але, незважаючи на укріплення південних рубежів, в 1521 р. кримський хан Мухаммед-Гірей здійснив спустошливий набіг на Московію, його війська опинилися в 15 км від Москви. Головною перевагою нападників була раптовість. Але, оговтавшись від несподіваного удару, російські війська зуміли швидко змусити Мухаммед-Гірея відступити за південні межі Росії. При Івані Грозному, особливо в період існування Обраної ради, східне напрям залишалося головним. Проблема полягала не тільки в набігах на Росію казанських ханів і мурз, але і в тому, що вони відволікали сили, потрібні для вирішення балтійського питання. Волзький торговий шлях був дуже привабливий для московського уряду. Але перші походи проти Казані (1547-1548 і 1549-1550) закінчилися невдачею. У 1551 р. Іван IV почав підготовку до вирішального походу на Казань. На березі р. Свіяги за місяць була побудована фортеця Свіяжск, яка зіграла роль опорного пункту для наступу. У серпні 1552 р. московські війська приступили до облоги Казані, гарнізон якої налічував до 30 тис. чоловік. В облозі взяли участь, за деякими відомостями, до 150 тис. осіб. Військо мало потужну артилерію (більше 100 гармат). 2 жовтня після запеклого опору Казань впала. Казанське ханство було приєднано до Москви, а хан Ядигар-Магомет потрапив у полон, пізніше він хрестився і воював вже на стороне Російської держави. У 1556 р. була ліквідована і Ногайська орда. Хан Дербешали втік з Астрахані, дізнавшись про наближення росіян. Всі ці дії кілька зменшили небезпеку з боку Криму. Іван IV розумів, що кримських татар підтримує Османська імперія, і не поспішав розгортати військові дії, обмежуючись обороною: у середині XVI ст. була побудована Тульська "засечная риса", а в подальшому (в 1630-1640-е) - Білгородська оборонна лінія.
В середині XVI ст. Російське держава зміцнює свій міжнародний авторитет, підтримує стосунки зі Швецією, Данією, з Германською імперією та італійськими містами-державами. В Росії побували посольства з Індії та Ірану. З 1553 р. Іван IV починає приділяти велику увагу відносинам з Англією. У 1555 р. в Лондоні була утворена "Московська компанія", яка отримала від Івана Грозного привілей на безмитну торгівлю на всій російській території.
процесс отстранения от власти президента Украины Виктора Януковича, создания нового парламентского большинства в Верховной раде и формирования нового правительства Украины (конец февраля 2014 года).
21 февраля 2014 года на фоне кровопролитного противостояния в центре Киева между участниками Евромайдана и правоохранительными органами, унёсшего жизни более ста человек, президент Виктор Янукович и лидеры парламентской оппозиции при посредничестве высокопоставленных представителей Польши, Германии и Франции подписали «Соглашение об урегулировании политического кризиса на Украине»[1]. Документом предусматривались возврат к парламентско-президентской форме правления, формирование «правительства национального доверия», конституционная реформа и проведение до выборов президента до конца 2014 года, а также отвод сил правопорядка из центра Киева, прекращение насилия[2] и сдача оппозицией оружия[3].
Вспышка насилия и кровопролитие в центре столицы привели к массовому бегству депутатов и чиновников из пропрезидентской Партии регионов и резкому падению поддержки действий исполнительной власти[4][5]. Только за период с 19 по 22 февраля, по данным одного из лидеров ПР Сергея Тигипко, фракцию ПР в Верховной раде покинули 77 из 186 народных депутатов[6], что фактически лишило президента парламентской поддержки.
В течение часа после подписания Соглашения об урегулировании кризиса Верховная рада приняла сразу в трёх чтениях проект «Закона о восстановлении действия отдельных положений Конституции Украины», возвращающий Конституцию 2004 года[7], и направила его в Администрацию президента. Кроме того, Верховная рада приняла закон, исключавший уголовное преследование для всех участников массовых акций протеста. Депутаты также сняли с должности главу МВД Виталия Захарченко и проголосовали за закон, позволявший освободить из заключения лидера «Батькивщины» Юлию Тимошенко[8].
Протестующие на Майдане Независимости, однако, потребовали немедленной отставки Виктора Януковича. Согласно объявленному ультиматуму, Януковичу установили срок до 10 часов утра для принятия решения об отставке. В противном случае активисты пообещали начать вооружённое наступление[9][10]. В ночь на 22 февраля активисты Евромайдана, не дожидаясь истечения срока ультиматума, захватили правительственный квартал, покинутый правоохранителями, которые были выведены из центра Киева днём 21 февраля[⇨] согласно постановлению Верховной рады, принятому накануне.
22 февраля на утреннем заседании Верховной рады было объявлено, что президент Янукович предыдущим вечером покинул Киев[10], при этом законопроект о восстановлении действия Конституции 2004 года остался неподписанным. Верховная рада удовлетворила заявление об отставке спикера парламента Владимира Рыбака. Новым главой Верховной рады был избран Александр Турчинов[11]. Днём в телеэфир вышла видеозапись интервью с Януковичем, в котором он заявил, что не собирается подавать в отставку и не намерен подписывать решения Верховной рады, которые он считает противозаконными и принятыми под давлением, а происходящее в стране квалифицировал как «вандализм, бандитизм и государственный переворот»[12] [13][14][15][16]. Через несколько часов Верховная рада приняла постановление[17], в котором заявила, что Янукович «неконституционным образом самоустранился от осуществления конституционных полномочий» и не выполняет свои обязанности, а также назначила до президентские выборы на 25 мая 2014 года[18]. За отстранение[19][20] Януковича проголосовали 328 депутатов[21].
Янукович тем временем из Харькова тайно направился в Донецк.Перейти к разделу «#Янукович в Донецке» В ночь с 22 на 23 февраля российскими спецслужбами была проведена операция по эвакуации Виктора Януковича и членов его семьи в безопасное место на территории Крыма, а вскоре после того он был тайно перевезён на территорию РФ.[⇨]
23 февраля Верховная рада возложила на Александра Турчинова обязанности президента Украины до избрания нового главы государства[22].
27 февраля в парламенте Украины была создана коалиция «Европейский выбор», в которую вошли 250 народных депутатов[23]. В этот же день Верховная рада утвердила новое правительство Украины[24], премьер-министром стал Арсений Яценюк[25][26].
26 февраля Янукович был объявлен новой украинской властью в международный розыск[27][28].
27 февраля стало известно, что Виктор Янукович обратился к руководству России с обеспечить ему личную безопасность «от действий экстремистов» в связи с поступающими в его адрес угрозами расправы. В своём обращении Янукович неоднократно подчеркнул, что считает себя действующим президентом Украины, а решения, принятые Верховной радой в последние дни, квалифицировал как нелегитимные. Янукович также обвинил оппозицию в невыполнении Соглашения об урегулировании политического кризиса на Украине, заключённого 21 февраля[29].
Після приєднання до Москви Пскова та Смоленська головними напрямами зовнішньої політики стають південно-східний і східний. Росія не мала достатньо сил для нового військового походу, тому основним досягнення своїх цілей для Москви стає дипломатичний. Росія підтримувала постійні контакти з Данією, Швецією, Німецької та Османською імперіями. Прагнучи не порушувати мирних відносин з Кримом, Російське держава намагалося затвердити російський протекторат над Казанню. До 1521 р. вдавалося зберігати певну стабільність у відносинах з Казанським і Кримським ханствами. Але, незважаючи на укріплення південних рубежів, в 1521 р. кримський хан Мухаммед-Гірей здійснив спустошливий набіг на Московію, його війська опинилися в 15 км від Москви. Головною перевагою нападників була раптовість. Але, оговтавшись від несподіваного удару, російські війська зуміли швидко змусити Мухаммед-Гірея відступити за південні межі Росії. При Івані Грозному, особливо в період існування Обраної ради, східне напрям залишалося головним. Проблема полягала не тільки в набігах на Росію казанських ханів і мурз, але і в тому, що вони відволікали сили, потрібні для вирішення балтійського питання. Волзький торговий шлях був дуже привабливий для московського уряду. Але перші походи проти Казані (1547-1548 і 1549-1550) закінчилися невдачею. У 1551 р. Іван IV почав підготовку до вирішального походу на Казань. На березі р. Свіяги за місяць була побудована фортеця Свіяжск, яка зіграла роль опорного пункту для наступу. У серпні 1552 р. московські війська приступили до облоги Казані, гарнізон якої налічував до 30 тис. чоловік. В облозі взяли участь, за деякими відомостями, до 150 тис. осіб. Військо мало потужну артилерію (більше 100 гармат). 2 жовтня після запеклого опору Казань впала. Казанське ханство було приєднано до Москви, а хан Ядигар-Магомет потрапив у полон, пізніше він хрестився і воював вже на стороне Російської держави. У 1556 р. була ліквідована і Ногайська орда. Хан Дербешали втік з Астрахані, дізнавшись про наближення росіян. Всі ці дії кілька зменшили небезпеку з боку Криму. Іван IV розумів, що кримських татар підтримує Османська імперія, і не поспішав розгортати військові дії, обмежуючись обороною: у середині XVI ст. була побудована Тульська "засечная риса", а в подальшому (в 1630-1640-е) - Білгородська оборонна лінія.
В середині XVI ст. Російське держава зміцнює свій міжнародний авторитет, підтримує стосунки зі Швецією, Данією, з Германською імперією та італійськими містами-державами. В Росії побували посольства з Індії та Ірану. З 1553 р. Іван IV починає приділяти велику увагу відносинам з Англією. У 1555 р. в Лондоні була утворена "Московська компанія", яка отримала від Івана Грозного привілей на безмитну торгівлю на всій російській території.