" копитами орди, збатожений московською нагайкою і обезсилений довголітньою боротьбою за волю, заснув був наш народ камінним сном. і ніч глуха і чорна залягла на нашій землі від сяну по дон", – писав у 1911 році письменник богдан лепкий про становище українців галичини.
на початку хіх століття вона входить до складу австро-угорщини. тут домінують поляки. український рух зводиться до формулювання
Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.
Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».[1]
Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).
Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.
Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.
Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».
Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.
На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.
1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО).
учні греко-католицької семінарії збиралися втопити в туалеті упорядника "русалки дністрової" маркіяна шашкевича
" копитами орди, збатожений московською нагайкою і обезсилений довголітньою боротьбою за волю, заснув був наш народ камінним сном. і ніч глуха і чорна залягла на нашій землі від сяну по дон", – писав у 1911 році письменник богдан лепкий про становище українців галичини.
на початку хіх століття вона входить до складу австро-угорщини. тут домінують поляки. український рух зводиться до формулювання
Объяснение:
Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.
Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».[1]
Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).
Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.
Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.
Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».
Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.
На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.
1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО).