Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Правда, героям гомеровских поэм олимпийские боги, ибо Олимп и земля живут в единении. В поэмах Гомера в мифологическом виде мир предстает как единая родовая община во главе с Зевсом.
Ведь поколения героев ведут свой род от Зевса (недаром он именуется у Гомера «отцом людей и богов») или его родичей, поэтому боги озабочены судьбой героев, а смертные люди со вздохами и мольбами обращаются к своим бессмертным покровителям. Так, богиня мудрости и войны Афина побуждает к решительным действиям воина Диомеда. Она стоит рядом с ним на колеснице и бросает его против ненавистных ей богов — Ареса и Афродиты. Гера и Афина Ахилла от разгневанных волн Скамандра, посылая на огонь Гефеста. Сам бог-кузнец по Фетиды выковывает Ахиллу великолепные доспехи. Чтобы ахейцам, Гера, супруга Зевса, хитроумно усыпляет своего мужа на горе Иде. Аполлон Гектору сразить Патрокла. По решению олимпийцев бог Гермес сопровождает Приама в стан Ахилла.
В «Одиссее» мудрая богиня Афина и мудрый герой Одиссей — неразлучны. Богиня незаметно следит за ним и всегда вовремя попадается ему на пути — и на острове феаков, принимая образ прекрасной девы, и на Итаке в виде юного пастуха. Она Одиссею и Телемаку спрятать оружие; она наблюдает за побоищем женихов, обратившись в ласточку и сидя на потолочной балке; она устанавливает мир на Итаке. И это она, многомудрая дочь Зевса, на совете богов решительно вступается за Одиссея.
Боги «вкладывают» в сердце человека печаль, «вбрасывают» в него мысль, «вынимают» у него разум, «отнимают» страх, так что множество психических актов представлены у Гомера веществспно-физически. Иной раз зависимость поступка человека от воли божества рисуется поэтом удивительно зримо. Так, в I песне «Илиады» в сцене ссоры Ахилла и Агамемнона разгневанный Ахилл уже готов вытащить меч из ножен и напасть на противника, но в этот момент стоящая за спиной героя богиня Афина сильно дергает его за русые кудри и он мгновенно меняет свое намерение.
Но эта непосредственная связь с божеством отнюдь не мешает гомеровскому человеку действовать самостоятельно и творить своими руками жизнь. Более того, в ряде случаев даже боги колеблются, принимая важное решение, так как им неведомо слово судьбы, от которой зависят и смертные и бессмертные. Тогда Зевс достает золотые весы и на них взвешивает жребии героев, как это происходит, например, перед поединком Ахилла и Гектора. Чаша весов с жребием Гектора склоняется к Аиду, т. е. к смерти. Таким образом участь его становится известной Зевсу — Гектор должен погибнуть, а богиня Афина готова прийти на Ахиллу, получив на это милостивое соизволение Зевса. «Священные весы Зевса», т. е. решение Зевса, вспоминается Гектору, когда он в битве поворачивает вспять от Патрокла. Но это временное отступление, так как Патрокла боги уже призвали к смерти и он вскоре будет убит Гектором.
Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Объяснение:
Правда, героям гомеровских поэм олимпийские боги, ибо Олимп и земля живут в единении. В поэмах Гомера в мифологическом виде мир предстает как единая родовая община во главе с Зевсом.
Ведь поколения героев ведут свой род от Зевса (недаром он именуется у Гомера «отцом людей и богов») или его родичей, поэтому боги озабочены судьбой героев, а смертные люди со вздохами и мольбами обращаются к своим бессмертным покровителям. Так, богиня мудрости и войны Афина побуждает к решительным действиям воина Диомеда. Она стоит рядом с ним на колеснице и бросает его против ненавистных ей богов — Ареса и Афродиты. Гера и Афина Ахилла от разгневанных волн Скамандра, посылая на огонь Гефеста. Сам бог-кузнец по Фетиды выковывает Ахиллу великолепные доспехи. Чтобы ахейцам, Гера, супруга Зевса, хитроумно усыпляет своего мужа на горе Иде. Аполлон Гектору сразить Патрокла. По решению олимпийцев бог Гермес сопровождает Приама в стан Ахилла.
В «Одиссее» мудрая богиня Афина и мудрый герой Одиссей — неразлучны. Богиня незаметно следит за ним и всегда вовремя попадается ему на пути — и на острове феаков, принимая образ прекрасной девы, и на Итаке в виде юного пастуха. Она Одиссею и Телемаку спрятать оружие; она наблюдает за побоищем женихов, обратившись в ласточку и сидя на потолочной балке; она устанавливает мир на Итаке. И это она, многомудрая дочь Зевса, на совете богов решительно вступается за Одиссея.
Боги «вкладывают» в сердце человека печаль, «вбрасывают» в него мысль, «вынимают» у него разум, «отнимают» страх, так что множество психических актов представлены у Гомера веществспно-физически. Иной раз зависимость поступка человека от воли божества рисуется поэтом удивительно зримо. Так, в I песне «Илиады» в сцене ссоры Ахилла и Агамемнона разгневанный Ахилл уже готов вытащить меч из ножен и напасть на противника, но в этот момент стоящая за спиной героя богиня Афина сильно дергает его за русые кудри и он мгновенно меняет свое намерение.
Но эта непосредственная связь с божеством отнюдь не мешает гомеровскому человеку действовать самостоятельно и творить своими руками жизнь. Более того, в ряде случаев даже боги колеблются, принимая важное решение, так как им неведомо слово судьбы, от которой зависят и смертные и бессмертные. Тогда Зевс достает золотые весы и на них взвешивает жребии героев, как это происходит, например, перед поединком Ахилла и Гектора. Чаша весов с жребием Гектора склоняется к Аиду, т. е. к смерти. Таким образом участь его становится известной Зевсу — Гектор должен погибнуть, а богиня Афина готова прийти на Ахиллу, получив на это милостивое соизволение Зевса. «Священные весы Зевса», т. е. решение Зевса, вспоминается Гектору, когда он в битве поворачивает вспять от Патрокла. Но это временное отступление, так как Патрокла боги уже призвали к смерти и он вскоре будет убит Гектором.