На рубеже XVII-XVIII вв. самую большую по протяженности границу казахские жузы имели с Российской империей, Характерная особенность геополитического положения Казахстана на западных и северных рубежах заключалась в тот период в том, что распространение российского суверенитета в сопредельных регионах Северной Евразии в первой трети XVIII зека еще не завершилось. Хотя народы Нижнего Поволжья. Южного Урала и Сибири официально являлись с конца XVI века российскими подданными, фактическое влияние царских властей на этих территориях было незначительным. К началу XVIII века казахские племена будучи оттеснены на север калмыками, мигрировавшими в 20-е годы и XVII в. из Джунгарии, через казахские степи в междуречье Волги и Яика (около 300 тысяч человек), вышли в тесное соприкосновение с башкирами Ногайской и Симбирской даруг, кочевавших на южном Урале и в Западной Сибири.
Во второй половине XVIII века, когда происходили наиболее острые столкновения между казахами и волжскими калмыками, часть казахских родоплеменных групп Младшего жуза разместились или долгое время проживали на башкирских землях по правому берегу Яика. Все это приводило к столкновениям, взаимным набегам из-за пастбищ, умыкания девушек, соперничеству башкирских и казахских биев и старший и.т.д.
Одним із головних напрямів англійської зовнішньої політики кінця XIX ст. було розширення колоніальної імперії. У 1875 р. уряд Дізраелі купив у Єгипту контрольний пакет акцій побудованого французами Суецького каналу. Це забезпечило Англії контроль над важливою водною артерією, яка відкрила англійському флотові найкоротший шлях до Індії та інших колоній. У 1876 р. королева Вікторія прийняла титул Імператриці Індії. Англійські колоніальні володіння почали офіційно іменуватися Британською імперією.
У 80-90-х pp. XIX ст. колоніальна експансія Великої Британії досягла найбільшого розмаху. На той час англійці оволоділи Бірмою, Нігерією, Сомалі, Кенією, Танганьїкою, Угандою та частиною Південної Африки. Площа колоніальних володінь збільшилася до 33 млн кв. км, а чисельність населення - з 200 млн до 370 млн осіб. Площа самої Великої Британії становила менш як 1% площі її колоніальних володінь, чисельність населення - менш як 12%.
На початку XX ст. колоніальна експансія Англії тривала. Прагнучи створити неперервну лінію британських володінь від Каїра до Кейптауна і захопити природні багатства Південної Африки, англійці 1899 р. розпочали війну проти двох невеликих південноафриканських республік - Трансваалю та Оранжевої (Помаранчевої). Вони були багаті на золото й алмази, населяли їх бури – вихідці з Голландії, які колонізували ці території, а місцеве населення перетворили на рабів.
На рубеже XVII-XVIII вв. самую большую по протяженности границу казахские жузы имели с Российской империей, Характерная особенность геополитического положения Казахстана на западных и северных рубежах заключалась в тот период в том, что распространение российского суверенитета в сопредельных регионах Северной Евразии в первой трети XVIII зека еще не завершилось. Хотя народы Нижнего Поволжья. Южного Урала и Сибири официально являлись с конца XVI века российскими подданными, фактическое влияние царских властей на этих территориях было незначительным. К началу XVIII века казахские племена будучи оттеснены на север калмыками, мигрировавшими в 20-е годы и XVII в. из Джунгарии, через казахские степи в междуречье Волги и Яика (около 300 тысяч человек), вышли в тесное соприкосновение с башкирами Ногайской и Симбирской даруг, кочевавших на южном Урале и в Западной Сибири.
Во второй половине XVIII века, когда происходили наиболее острые столкновения между казахами и волжскими калмыками, часть казахских родоплеменных групп Младшего жуза разместились или долгое время проживали на башкирских землях по правому берегу Яика. Все это приводило к столкновениям, взаимным набегам из-за пастбищ, умыкания девушек, соперничеству башкирских и казахских биев и старший и.т.д.
это в викторианскую епоху
Объяснение:
Одним із головних напрямів англійської зовнішньої політики кінця XIX ст. було розширення колоніальної імперії. У 1875 р. уряд Дізраелі купив у Єгипту контрольний пакет акцій побудованого французами Суецького каналу. Це забезпечило Англії контроль над важливою водною артерією, яка відкрила англійському флотові найкоротший шлях до Індії та інших колоній. У 1876 р. королева Вікторія прийняла титул Імператриці Індії. Англійські колоніальні володіння почали офіційно іменуватися Британською імперією.
У 80-90-х pp. XIX ст. колоніальна експансія Великої Британії досягла найбільшого розмаху. На той час англійці оволоділи Бірмою, Нігерією, Сомалі, Кенією, Танганьїкою, Угандою та частиною Південної Африки. Площа колоніальних володінь збільшилася до 33 млн кв. км, а чисельність населення - з 200 млн до 370 млн осіб. Площа самої Великої Британії становила менш як 1% площі її колоніальних володінь, чисельність населення - менш як 12%.
На початку XX ст. колоніальна експансія Англії тривала. Прагнучи створити неперервну лінію британських володінь від Каїра до Кейптауна і захопити природні багатства Південної Африки, англійці 1899 р. розпочали війну проти двох невеликих південноафриканських республік - Трансваалю та Оранжевої (Помаранчевої). Вони були багаті на золото й алмази, населяли їх бури – вихідці з Голландії, які колонізували ці території, а місцеве населення перетворили на рабів.