Даны точки a и b. для каждой точки m, не сов- с точкой b и лежащей на прямой ab, рассмотрим отношение am : bm. где расположены точки, для которых это отношение: а) больше 2; б) меньше 2?
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Моя сім’я — це тато, мама, я і моя молодша сестра Наталка. У нас, як і у будь-якій іншій сім’ї, є свої традиції. Наприклад, щонеділі ми всі разом їздимо в гості до бабусі й дідуся. Бабуся до нашого приїзду готує смачний обід, пече печиво. Після обіду ми з сестрою допомагаємо бабусі прибрати зі столу. Потім ми сидимо у вітальні та розмовляємо. Часто дідусь або бабуся розповідають якісь цікаві історії зі свого життя.
Щоліта ми з батьками обов’язково виїжджаємо на природу. У нас є своє улюблене місце для відпочинку на березі річки, біля лісу. Ми приїжджаємо туди на тиждень і ставимо намет. Днем засмагаємо на сонечку, купаємося, прогулюємося лісом. Часто тато ловить у річці рибу, а мама тут же готує її на вогнищі. Я дуже люблю вечірні посиденьки біля багаття з батьками та сестрою.
Звичайно ж, ми завжди разом святкуємо Новий рік і наші дні народження. У ці свята до нас в гості приходять не тільки бабуся з дідусем, а й інші родичі.
Сімейні традиції відіграють дуже важливу роль у житті людей. Вони вчать дітей поважати старших, зберігати історію своєї родини. Завдяки традиціям батьки та діти проводять більше часу разом. А це значить, що сім’я стає більш дружною і міцною .
Я намагатимуся зберегти традиції своєї сім’ї та передати їх своїм майбутнім дітям.
Відповідь:
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Пояснення:
Щоліта ми з батьками обов’язково виїжджаємо на природу. У нас є своє улюблене місце для відпочинку на березі річки, біля лісу. Ми приїжджаємо туди на тиждень і ставимо намет. Днем засмагаємо на сонечку, купаємося, прогулюємося лісом. Часто тато ловить у річці рибу, а мама тут же готує її на вогнищі. Я дуже люблю вечірні посиденьки біля багаття з батьками та сестрою.
Звичайно ж, ми завжди разом святкуємо Новий рік і наші дні народження. У ці свята до нас в гості приходять не тільки бабуся з дідусем, а й інші родичі.
Сімейні традиції відіграють дуже важливу роль у житті людей. Вони вчать дітей поважати старших, зберігати історію своєї родини. Завдяки традиціям батьки та діти проводять більше часу разом. А це значить, що сім’я стає більш дружною і міцною .
Я намагатимуся зберегти традиції своєї сім’ї та передати їх своїм майбутнім дітям.