Десять тисяч років тому на планеті значно потеплішало, закінчився льодовиковий період. наставали часи неоліту. людина навчилася виготовляти зручніші та міцніші знаряддя праці. жінки під час збиральництва помічали, що зерна, які впали на м'який ґрунт, паростки. це наштовхнуло людей на думку спробувати вирощувати біля оселі їстівні рослини. задля цього почали попередньо розпушувати ґрунт палицями-копачками. з часом створили мотику. так утворюється перший вид землеробства — мотичне. згодом землеробство поширюється в місцевості з не таким сприятливим кліматом — на північ. там люди мусили розчищати землі від лісів для засівання. для цього дерева підрубували, корчували пеньки, а потім усю деревину підпалювали. попіл, що лишався, мотиками заорювали в ґрунт. земля ставала родючішою. так утворився ще один вид землеробства — підсічно-вогневий. завдяки праці землеробів люди отримували зерно, боби, фрукти, овочі, олію, хліб. почалося тварин, м'ясо яких споживали, коли не вистачало здобичі. виникає є скотарство. воно дало змогу отримати жири, молоко, сир, сметану, вовну. тварин до того ж використовували як тяглову силу, щоб зорати поле, перевезти вантажі, їздити верхи. використання худоби до появи орного землеробства. це була фізично важка праця, не під силу жінкам, тому її виконували чоловіки. щодалі зростала їхня роль у господарюванні. чоловіки приносили з лісу дитинчат тварин, які залишилися без батьків або відбилися від стада. цих дитинчат — поросят, козенят, телят — не споживали одразу, а починали відгодовувати в загонах. більшість тварин живилася рослинною їжею. винятком були собаки, які жили поруч з людьми без примусу, що було взаємовигідно. згодом свійську худобу (, табунами) почали випасати на луках, переганяючи її з місця на місце під наглядом та охороною. так із утворилося відгінне скотарство. це була справа переважно чоловіків, які тепер стали головними постачальниками та виробниками їстівних продуктів. жінкам залишалися обов'язки нагляду за ім господарством. за таких умов керівна роль у людських колективах переходить до чоловіків. на зміну матріархату приходить патріархат. з часом народи, що обрали землеробство як головний вид господарювання, залишаються постійно жити на певній місцевості. вони стають осілими . а ті, хто обрали для себе головним заняттям відгінне скотарство, змушені були постійно шукати для своїх стад нові пасовища. згодом вони стали кочівниками. отже, різні види господарювання зумовили й різні способи життя давніх людей — осілий і кочовий. з виникненням землеробства й скотарства люди вже не збирали в готовому вигляді продукти харчування, а виробляли їх. так занепав привласнювальний засіб ведення господарства, натомість утворилося виробне господарство. це було докорінним перетворенням у розвитку трудової діяльності людей, тому вчені назвали цю подію неолітичною революцією. неолітична революція — так називається перехід людства від збиральництва та мисливства (привласнювальне господарство) до рільництва і скотарства (виробне господарство), який відбувся за часів неоліту.
Со второй половины XIX века капитализм в Казахстане развивается «вглубь» и «вширь». Это не могло не повлиять на хозяйственную жизнь казахского аула и положение социальных групп.
Одним из проявлений влияния экономики России на казахский аул было распространение оседлого образа жизни и земледелия. К главным изменениям относится владение землей, выделенной в частную собственность.
Скотоводство, основанное на традиционной кочевой жизни, сохранилось в районах, примыкающих к Сырдарье. В Центральном Казахстане, Бетпак-дале, мангыстау. Семипалатинской и Акмолинской областях.
Основные признаки проникновения капиталистических отношений в казахский аул:
- изменение состава скота – уменьшение числа лошадей и увеличение числа коров;
- изменение характера земледелия;
- сокращение кочевых путей;
- постепенный переход к полуоседлости и оседлости;
- ускорение социального расслоения казахских шаруа.
Во второй половине XIX века казахи стали превращаться в народ с большей долей земледельческого населения. Этому прежде всего то, что казахи:
А) имели дрение традиции ведения земледелия в степных и пустынных районах;
Б) развивали земледелие в связи с природными условиями;
В) развитие земледелия также связано с переселением из центральных губерний русских и украинских крестьян. Они получили возможность постоянно обеспечивать аул зерном и семенами.
Основным объектом торговли являлся скот. Кроме того в конце XIX века из Казахстана стал вывозиться хлеб, зерно, мука. Крупными центрами торговли хлебом стали Уральск, Оренбург, Семипалатинск.
Во второй половине XIX века в Казахстане распространение получила ярмарочная торговля. Крупные ярмарки действовали в Акмолинской области: Таинчикульская, Константиновская, Петровская, Куандинская, в Семипалатинской области: Чарская,
Каркаринская - в Семиречье, Аулие-Атинская - в Сырдарьинской области: Уральская, Темирская-в Уральской области.
Со второй половины XIX века капитализм в Казахстане развивается «вглубь» и «вширь». Это не могло не повлиять на хозяйственную жизнь казахского аула и положение социальных групп.
Одним из проявлений влияния экономики России на казахский аул было распространение оседлого образа жизни и земледелия. К главным изменениям относится владение землей, выделенной в частную собственность.
Скотоводство, основанное на традиционной кочевой жизни, сохранилось в районах, примыкающих к Сырдарье. В Центральном Казахстане, Бетпак-дале, мангыстау. Семипалатинской и Акмолинской областях.
Основные признаки проникновения капиталистических отношений в казахский аул:
- изменение состава скота – уменьшение числа лошадей и увеличение числа коров;
- изменение характера земледелия;
- сокращение кочевых путей;
- постепенный переход к полуоседлости и оседлости;
- ускорение социального расслоения казахских шаруа.
Во второй половине XIX века казахи стали превращаться в народ с большей долей земледельческого населения. Этому прежде всего то, что казахи:
А) имели дрение традиции ведения земледелия в степных и пустынных районах;
Б) развивали земледелие в связи с природными условиями;
В) развитие земледелия также связано с переселением из центральных губерний русских и украинских крестьян. Они получили возможность постоянно обеспечивать аул зерном и семенами.
Основным объектом торговли являлся скот. Кроме того в конце XIX века из Казахстана стал вывозиться хлеб, зерно, мука. Крупными центрами торговли хлебом стали Уральск, Оренбург, Семипалатинск.
Во второй половине XIX века в Казахстане распространение получила ярмарочная торговля. Крупные ярмарки действовали в Акмолинской области: Таинчикульская, Константиновская, Петровская, Куандинская, в Семипалатинской области: Чарская,
Каркаринская - в Семиречье, Аулие-Атинская - в Сырдарьинской области: Уральская, Темирская-в Уральской области.