22 августа (2 сентября) 1794 г. на месте турецкой крепости Хаджибей был основан город Одесса.
Турецкая крепость Хаджибей была взята штурмом русским отрядом под руководством генерал-майора О. М. Дерибаса 14 (25) сентября 1789 г. во время русско-турецкой войны 1787-1791 гг. После Ясского мира в 1791 г. Хаджибей окончательно отошёл к России.
Вскоре по указу Екатерины II был поднят вопрос о построении порта и города на Чёрном море. Было представлено три проекта: Очаков, Кинбурн, Хаджибей. В пользу последнего послужили: отличный рейд в заливе, благоприятные грунты для якорной стоянки, возможность круглогодовой навигации, отсутствие сильных течений.
27 мая (7 июня) 1794 г. вице-адмирал Дерибас получил рескрипт императрицы, повелевавший ему приступить к основанию города на месте турецкой крепости Хаджибей. В рескрипте говорилось: «Мы надеемся, что вы не токмо приведёте в исполнение благое предположение Наше, но что, ведая колико процветающая торговля благоденствию народному и обогащению государства, подщитеся, дабы созидаемый вами город представлял торгующим не токмо безопасное от непогод пристанище, но защиту, ободрение, покровительство и словом все зависищая от вас в делах их пособия; через что, без сомнения, как торговля наша в тех местах процветёт, так и город сей наполнится жителями в скором времени».
В рескрипте был утверждён и первый архитектор Одессы — Ф. П. Деволан.
22 августа (2 сентября) 1794 г. с благословения митрополита Екатеринославского и Таврического Гавриила в присутствии Дерибаса и Деволана состоялась торжественная закладка города.
В этот день, по словам первого историка Одессы А. Скальковского, были положены фундаменты Большого мола, малого жете (гавань для гребных судов), эллингов и верфи для починки казённых судов, двух пристаней с набережной для удобного приставанья купеческих кораблей, двух церквей во имя св. Николая и св. Екатерины и была проведена первая борозда для фундаментов городских строений. Позднее началась постройка здания карантина, таможни, адмиралтейского магазина, госпиталя, соборной церкви, магистрата и дома для главного начальника.
В начале 1795 г. Одесса, отнесённая к так называемым «приписным» городам, вошла в состав Тираспольского уезда Вознесенской губернии. В этом же году город был переименован из Хаджибея в Одессу в честь существовавшей недалеко от Одесского залива греческой колонии Одиссос.
Дерибас привлекал для строительства города талантливых иностранцев, начал строительство порта и создал необходимые условия для увеличения численности городского населения. Уже к концу 1790-х гг. в городе проживало около 4,5 тыс. С самого начала Одесса стала основным поставщиком зерна в страны Европы и Восточной Азии.
При градоначальнике герцоге Эммануиле де Ришелье Одесса превратилась в главный порт Российской империи на Чёрном море.
Серед давніх вірувань єгипетська релігія чи не найскладніша. Єгиптяни вшановували божества, утілені в образі людини, тварини або в образах, які поєднували ті й ті риси. Обожнювали також явища природи, небесні тіла. Про життя богів, створення світу оповідають міфи. Так, в одному з міфів ідеться про Озіріса - володаря потойбічного світу.
Колись, дуже давно, вірили єгиптяни, країною правили боги. Озіріс був богом-царем, він навчив людей рільництва, виноградарства, осілого життя, співів, танців, музики, навчив також шанувати богів. Брат Озіріса, Сет, був утіленням зла, насильства та руйнувань. Сет заманив брата в пастку й убив його. Дружина Озіріса, Ізіда, знайшла тіло чоловіка й оживила його. Бог Озіріс воскрес, але не захотів лишатися на землі, а став правити в царстві мертвих та чинити суд. Віру в Озіріса втілено в господарському календарі давніх єгиптян. Посуху в травні-червні вони пов’язували зі смертю Озіріса. Коли ж розливалися води Нілу, зеленіли поля та дерева, єгиптяни знали - ожив Озіріс. Владу над людьми Озіріс передав синові Гору. Бог Гор став покровителем влади фараона, він уособлював небо та світло. Зображували Гора з головою сокола.
Допомагав Озірісу порядкувати в царстві мертвих бог Анубіс - його зображували з головою шакала. Анубіс охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ.
Міфи (з грецької «оповідь», «переказ) - розповіді, у яких утілено уявлення давніх людей про світ і його будову.
Особливою повагою користувався бог мудрості Тот - у нього голова птаха ібіса з довгим дзьобом. Це він навчив людей читати й писати - вважали давні єгиптяни.
Найшанованішим богом давніх єгиптян був бог сонця Ра. Інші його імена - Амон і Амон-Ра. Міфи розповідають, як щоранку Ра на золотому човні випливає з-за східних гір і рухається по небу на захід. Зображували бога Ра в людській подобі, здебільшого з головою сокола. На голові бога осяйно виблискує сонячний диск, який дарує світу тепло й світло. З появою Ра оживає природа, прокидаються люди та птахи. Але ось день хилиться до вечора, бо човен Амона-Ра спускається з небес: на західному краю неба запливає у ворота підземного царства.
22 августа (2 сентября) 1794 г. на месте турецкой крепости Хаджибей был основан город Одесса.
Турецкая крепость Хаджибей была взята штурмом русским отрядом под руководством генерал-майора О. М. Дерибаса 14 (25) сентября 1789 г. во время русско-турецкой войны 1787-1791 гг. После Ясского мира в 1791 г. Хаджибей окончательно отошёл к России.
Вскоре по указу Екатерины II был поднят вопрос о построении порта и города на Чёрном море. Было представлено три проекта: Очаков, Кинбурн, Хаджибей. В пользу последнего послужили: отличный рейд в заливе, благоприятные грунты для якорной стоянки, возможность круглогодовой навигации, отсутствие сильных течений.
27 мая (7 июня) 1794 г. вице-адмирал Дерибас получил рескрипт императрицы, повелевавший ему приступить к основанию города на месте турецкой крепости Хаджибей. В рескрипте говорилось: «Мы надеемся, что вы не токмо приведёте в исполнение благое предположение Наше, но что, ведая колико процветающая торговля благоденствию народному и обогащению государства, подщитеся, дабы созидаемый вами город представлял торгующим не токмо безопасное от непогод пристанище, но защиту, ободрение, покровительство и словом все зависищая от вас в делах их пособия; через что, без сомнения, как торговля наша в тех местах процветёт, так и город сей наполнится жителями в скором времени».
В рескрипте был утверждён и первый архитектор Одессы — Ф. П. Деволан.
22 августа (2 сентября) 1794 г. с благословения митрополита Екатеринославского и Таврического Гавриила в присутствии Дерибаса и Деволана состоялась торжественная закладка города.
В этот день, по словам первого историка Одессы А. Скальковского, были положены фундаменты Большого мола, малого жете (гавань для гребных судов), эллингов и верфи для починки казённых судов, двух пристаней с набережной для удобного приставанья купеческих кораблей, двух церквей во имя св. Николая и св. Екатерины и была проведена первая борозда для фундаментов городских строений. Позднее началась постройка здания карантина, таможни, адмиралтейского магазина, госпиталя, соборной церкви, магистрата и дома для главного начальника.
В начале 1795 г. Одесса, отнесённая к так называемым «приписным» городам, вошла в состав Тираспольского уезда Вознесенской губернии. В этом же году город был переименован из Хаджибея в Одессу в честь существовавшей недалеко от Одесского залива греческой колонии Одиссос.
Дерибас привлекал для строительства города талантливых иностранцев, начал строительство порта и создал необходимые условия для увеличения численности городского населения. Уже к концу 1790-х гг. в городе проживало около 4,5 тыс. С самого начала Одесса стала основным поставщиком зерна в страны Европы и Восточной Азии.
При градоначальнике герцоге Эммануиле де Ришелье Одесса превратилась в главный порт Российской империи на Чёрном море.
Серед давніх вірувань єгипетська релігія чи не найскладніша. Єгиптяни вшановували божества, утілені в образі людини, тварини або в образах, які поєднували ті й ті риси. Обожнювали також явища природи, небесні тіла. Про життя богів, створення світу оповідають міфи. Так, в одному з міфів ідеться про Озіріса - володаря потойбічного світу.
Колись, дуже давно, вірили єгиптяни, країною правили боги. Озіріс був богом-царем, він навчив людей рільництва, виноградарства, осілого життя, співів, танців, музики, навчив також шанувати богів. Брат Озіріса, Сет, був утіленням зла, насильства та руйнувань. Сет заманив брата в пастку й убив його. Дружина Озіріса, Ізіда, знайшла тіло чоловіка й оживила його. Бог Озіріс воскрес, але не захотів лишатися на землі, а став правити в царстві мертвих та чинити суд. Віру в Озіріса втілено в господарському календарі давніх єгиптян. Посуху в травні-червні вони пов’язували зі смертю Озіріса. Коли ж розливалися води Нілу, зеленіли поля та дерева, єгиптяни знали - ожив Озіріс. Владу над людьми Озіріс передав синові Гору. Бог Гор став покровителем влади фараона, він уособлював небо та світло. Зображували Гора з головою сокола.
Допомагав Озірісу порядкувати в царстві мертвих бог Анубіс - його зображували з головою шакала. Анубіс охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ.
Міфи (з грецької «оповідь», «переказ) - розповіді, у яких утілено уявлення давніх людей про світ і його будову.
Особливою повагою користувався бог мудрості Тот - у нього голова птаха ібіса з довгим дзьобом. Це він навчив людей читати й писати - вважали давні єгиптяни.
Найшанованішим богом давніх єгиптян був бог сонця Ра. Інші його імена - Амон і Амон-Ра. Міфи розповідають, як щоранку Ра на золотому човні випливає з-за східних гір і рухається по небу на захід. Зображували бога Ра в людській подобі, здебільшого з головою сокола. На голові бога осяйно виблискує сонячний диск, який дарує світу тепло й світло. З появою Ра оживає природа, прокидаються люди та птахи. Але ось день хилиться до вечора, бо човен Амона-Ра спускається з небес: на західному краю неба запливає у ворота підземного царства.