Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел.
У чому історичне значення згаданих подій/явищ?
«На обов’язок уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі: 1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок. 2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити тепер же до участі в Думі, в міру можливості, відповідно до стислості терміну, що залишається
до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, надавши за цим подальший розвиток початку загального виборчого права у знову встановленому законодавчому порядку...»
В основі зовнішньополітичної лінії Ірану лежить побоювання на предмет того, що країна може опинитися в оточенні ворожих сил. Для таких підозр існують вагомі докази: держави Перської затоки розмістили на своїй території американські війська і дискримінують шиїтські громади у себе вдома; Пакистан провокує прикордонні інциденти і підтримує антиіранський режим в Афганістані; деякі колишні радянські середньоазійські республіки дозволили американцям відкрити у себе військові бази. Найнебезпечнішими для Ірану є Сполучені Штати, які намагаються використовувати ту своїх стартегічних інтересах Середню Азію та Ізраїль, який володіє ядерною зброєю і який окупував мусульманські святині. Не менше Іран боїться своїх арабських сусідів, з яким у нього існують багаточисельні протиріччя. Основним фактором, який визначає їхні взаємини, є націоналізм чи, точніше, протилежні національні інтереси сторін. Іншим фактором,який зміцнює антиарабські настрої в Ірані, стало сприйняття його багатьма арабськими режимами як єдиної тут неарабської країни, «периферії арабського світу». З точки зору Ірану уже упродовж двох століть відбувається його культурне й територіальне «виштовхування» із зони Перської затоки. Відносини між державами регіону ускладнюються територіальними спорами. До того ж їх розділяють релігійні розбіжності: по Перській затоці проходять кордони розмежування двох гілок ісламу - на півночі зони затоки переважают шиїти (в основному іранці), а на півдні - сунніти (в основному араби). Іран і великі нафтодобувні держави регіону також притримуються протилежних поглядів на обсяги видобутку нафти і на цінову політику у цій царині. Нарешті, Іран - найбільша країна регіону як за чисельністю населення, так і за територією (якщо не брати до уваги майже безлюдну Аравійську пустелю). Малі держави Перської затоки почувають себе незатишно поряд з таким великим сусідом і з підозрою гають за військовою діяльністю Ірану. У забезпеченні власної безпеки Іран надіється тільки на самого себе, заявляючи, що необхідно бути готовим до самозахисту і до повернення собі статусу гегемона Перської затоки. Для цього, вважають в Тегерані, Ірану необхідна власна військова промисловість і ядерна зброя, а також гарантії для себе від можливих втручань і агресії Сполучених Штатів. Іранська ядерна програма займає центральне місце у стосунках Ірану і США. Вашингтон вдається до найрішучіших зусиль для того, щоб не дозволити Тегерану обзавестися своєю ядерною зброєю.Ці зусилля можуть бути успішними, якщо Іран доведе мирну спрямованість своєї програми, але вони можуть також і не мати позитивного результату, і в цьому випадку Сполученим Штатам потрібно буде вибудовувати взаємини з ядерним Іраном. Така можливість обговорюється, і американській стратегії в регіоні доведеться шукати відповіді на цілий комплекс непростих питань. В ядерній програмі Ірану США вбачають не тільки безпосередню загрозу своїй безпеці і безпеці території Ізраїля, але і ризик неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї. Для США іранська програма стала символом майбутньої епохи ядерних воєн на Близькому Сході, втіленням небезпек, породжених отриманням ядерної зброї режимами, які не поділяють гуманітарних цінностей Західного світу і які керуються іншими, аніж Захід, міркуваннями при прийнятті рішень про застосування сили. У цьому контексті посилання Росії на міжнародне право і заклики еяких західноєвропейців до безкінечних переговорів володіють обмеженим впливом на американців - їх влаштує лише стовідстокова гарантія того, що нинішній режим Тегерана не обзаведеться ядерною зброєю. При цьому гарантіями третьої сторони у цьому питання СІІІА не задовольняться Якби в Ірані існував режим, більш парийнятний для Вашингтона, та ж проблема, можливо, оцінювалась би Вашингтоном дещо по-іншому. За сьогоднішніх обставин США перебувають у жорсткій опозиції, як і раніше, не виключаючи варіанту військової операції проти Ірана. Значна частина американської зовнішньополітичної еліти ставить сьогодні питання про майбутнє американо-іранських відносин. При цьому зазначається, що «поступки», які б бажав отримати Вашингтон в обмін на врегулювання, значно переважають те, на що міг би піти Тегеран.
I. Історична перспектива
1.1. XVIII-XX В.В .: Домінування політики ізоляціонізму;
2.3. XX ст .: США - повноправний учасник міжнародних відносин.
II. Формування та здійснення зовнішньої політики США.
2.1. Роль законодавчої і виконавчої влади;
2.2. Роль партій;
2.3. Державний апарат
2.3.1. Державний департамент;
2.3.2. Рада з національної безпеки.
III. Організації, які надають вплив на зовнішню політику.
3.1. NGOs - Недержавні організації;
3.2. Політичні фонди (Think tanks);
3.3. Засоби масової інформації і зовнішня політика США.