ДАЮ 30б Задание 1.
Закон о наделении земельными участками фактических поселенцев на общественных землях (1862):
" Раздел I. Да будет постановлено, что любой человек, являющийся главой семьи, который прибыл в страну в возрасте 21 года и является гражданином Соединенных Штатов...который никогда не поднимал оружия против правительства США и не оказывал его врагам, получает начиная с 1 января 1863 г. право вступить во владение одной четвертью секции или меньше общественной земли, не находящейся в чьем-либо владении, на которую указанное лицо может заполнить требование на покупку или которая к моменту заполнения требования подлежит продаже по цене 1 доллар 25 центов за акр или меньше; или 80 акров и меньше такой не имеющей хозяина земли по 2 доллара и 50 центов за акр, которая должна представлять собой единый участок земли и в соответствии с законами о государственной земле быть размежеванной.
При этом любой человек, владеющий землей или поселившийся на ней, может, согласно этому закону, занимать другие участки, расположенные рядом с его или её участком так, чтобы общая площадь земельного участка не превышала 160 акров".
1. В чем заключается основная мысль текста?
а) Это резко увеличило сельскохозяйственный потенциал Соединенных Штатов
б) Государство хотело привлечь в армию новых солдат
в) Государство хотело дать землю рабам
2. Приведите пример из текста, показывающий, кто мог приобрести землю.
Задание 2.
Что из перечисленного относится к причинам победы Севера?
Великобритании
2) Развитая промышленность
3) Развитая железнодорожная сеть
4) Закон о гомстедах и отмене рабства
5) Большая численность населения
6) Использование устаревших технологий
Задание 3. Назовите итоги гражданской войны в США.
Современные врачи больше не приносят клятву Гиппократа в ее первоначальном виде, так как многие ее пункты уже активно нарушаются: во многих странах разрешены аборты, а эвтаназию тоже практикуют в некоторых государствах. Поэтому существуют исправленные и дополненные варианты клятвы врачей. В России ее текст зафиксирован законом.
Не для всех, конечно, но таковые есть,клятва - лишь формальность.
З кінця XVIII ст. «Слово» постійно знаходиться в полі зору широкої громадськості і вчених різних країн, стоїть поруч з такими пам'ятками, як індійський та іранський епос, французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня про Нібелунгів», англійський «Беовульф», грузинський «Витязь у тигровій шкурі», вірменський «Давид Сасунський», іспанська «Пісня про мого Сіда», ісландські саги, фінська «Калевала», японська «Повість про дім Тайра» тощо.
«Слово о полку Ігоревім» належить до тих небагатьох творів киево-руської літератури, які постійно знаходяться у полі зору широкої громадськості й учених різних країн. Відомості про тисячі публікацій від часу відкриття рукопису в 1792 р. - монографії, статті, повідомлення — зібрані у бібліографічних виданнях і оглядах XIX-XX століть.
Наука про «Слово» нараховує щонайменше 5000 монографій і спеціальних розвідок. За час вивчення «Слова» виробився погляд на нього як на цінне джерело з історії України-Руси і літературної мови того часу, усної народної творчості, міфології, історичної географії, навіть давньої фауни і флори.
Ізольоване від свого часу, своїх джерел — літописних повістей про Ігорів похід, які укладалися протягом 1185-1198 років, «Слово» стало жертвою найжорстокіших експериментів, що затемнювали чи навіть змінювали його величну патріотичну суть.
Немало обставин і стереотипів здавна гальмували вивчення «Слова», помітно деформували історичне й естетичне уявлення про нього.
В схемі імперської історіографії Україна і Білорусь розглядались як споконвічні російські території, що були анексовані Литвою і Польщею.
Ця ідея була взята в основу всіх історичних, філософських, філологічних, етнографічних, археологічних, антропологічних та інших досліджень. Так був перекинутий «місток від київської династії князів до московського царського дому» . Для того щоб нав'язати Києву роль васала і зайняти його місце в авангарді історичного процесу, московські ідеологи використовували всі засоби, в тому числі й маніпуляції зі «Словом о полку Ігоревім». Імперська наукова і громадська думка не була зацікавлена в тому, щоб розкрити органічний зв'язок епохи і «Слова», а тому вибирала лише ті факти, які можна було пристосувати до ідеї провідної ролі Росії [1].
У свій час і М. Максимович, і В. Бєлінський, займаючи антагоністичні позиції щодо перспектив розвитку української літератури, все ж погоджувалися на тому, що «Слово» - пам'ятка українська. Не сумнівався в цьому й академік В. Перетц (1926 р.). Лише згодом, особливо після голодомору 1932-1933 років і розстрілу українського відродження, почастішали спроби позбавити «Слово» українського авторства або, за висловом М. Грушевського, «тим чи іншим вирвати з українських рук».
При цьому особливі надії покладалися на тих українських учених, які і вдома почували себе російською діаспорою. Ця політика досягла апогею в 1945-1947 роках, а у 80-90-х роках остаточно оформилася в публікаціях Б. Рибакова, зокрема в його праці «Петр Бориславич» (1991 р.)[1]
Російське літературознавство вже відкинуло визначення радянського часу про «Слово» як пам'ятник «трех братских народов» і в «Энциклопедии «Слова о полку Игореве» (СПб., 1995) оголосило його «национальным литературным шедевром» Росії (Т. І. - С. 3). Усякі зволікання українських учених можуть привести до втрати ініціативи в дослідженні «Слова»окремих фраґментів «Слово…», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкевич (1833), Тарас Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато інших українських поетів[ 10].
Перший російський віршований переклад «Слова» дав І. Серяков (1803), після нього «Слово…» перекладали: В. Капніст (1809), В. Жуковський (1817 — 19), М. Делярю (1839), Л. Мей (1850), М. Гербель (1854), А Майков (1869), Е. Барсов (1887), К. Бальмонт (1929), С. Шервінський (1934), Г. Шторм (1934), І. Новіков (1938), В. Стеллецький (1938), М. Заболоцький (1946), А. Юґов (1950), С. Ботвіннік (1957), М. Риленков (1962). Білоруською мовою переклав «Слово…» Янка Купала (1919 прозою, 1921 віршем).
Мета цієї роботи розкрити історичну основу «Слова», його жанр, поетику та патріотичну сутність цього великого літературного пам’ятника давнини.