В 1904 году Россия объявила войну Японии. По замыслу русских министров, война, усилив патриотические настроения, должна была снизить социальное напряжение, отвлечь народные массы от участия в антиправительственных выступлениях. Однако страна к войне не была готова: Россия потерпела поражение и была вынуждена пойти на переговоры. В августе 1905 года в г. Портсмуте (США) было подписано мирное соглашение. Благодаря усилиям С. Ю. Витте (главы российской делегации) условия мира для России стали не столь унизительными, как это ожидалось из-за поражения. Было отвергнуто требование Японии о контрибуции. Однако Россия признала Корею сферой влияния Японии, передала ей право на аренду Ляодунского полуострова с Порт-Артуром и южную часть острова Сахалин. Влияние России на Дальнем Востоке
было значительно подорвано. В этой войне, несправедливой с обеих сторон, Россия и Япония понесли огромные финансовые затраты и людские потери. Ослабление России в результате русско-японской войны и необходимость внутренней стабилизации заставили русских дипломатов избегать внешних осложнений, вести осторожную политику, направленную на укрепление международного положения страны и противодействие агрессии центрально-европейских государств на Балканах, Ближнем и Среднем Востоке. В связи с расширением экспансии Германии в этих регионах Россия и Великобритания поспешили уладить собственные разногласия. В 1907 году они подписали соглашение о разделе сфер влияния в Иране, Афганистане и Тибете. Международный смысл этого документа был значительно шире, чем урегулирование
территориальных споров в Центральной Азии. Вслед за «сердечным согласием» Франции и Англии в 1904 году, русско-английское соглашение привело к оформлению русско-франко-английского согласия (Антанта)
У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.
Бій над Калкою.
В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.
Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він за до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.
Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно пробачення.
ответ:Внешняя политика России в начале XX века
В 1904 году Россия объявила войну Японии. По замыслу русских министров, война, усилив патриотические настроения, должна была снизить социальное напряжение, отвлечь народные массы от участия в антиправительственных выступлениях. Однако страна к войне не была готова: Россия потерпела поражение и была вынуждена пойти на переговоры. В августе 1905 года в г. Портсмуте (США) было подписано мирное соглашение. Благодаря усилиям С. Ю. Витте (главы российской делегации) условия мира для России стали не столь унизительными, как это ожидалось из-за поражения. Было отвергнуто требование Японии о контрибуции. Однако Россия признала Корею сферой влияния Японии, передала ей право на аренду Ляодунского полуострова с Порт-Артуром и южную часть острова Сахалин. Влияние России на Дальнем Востоке
было значительно подорвано. В этой войне, несправедливой с обеих сторон, Россия и Япония понесли огромные финансовые затраты и людские потери. Ослабление России в результате русско-японской войны и необходимость внутренней стабилизации заставили русских дипломатов избегать внешних осложнений, вести осторожную политику, направленную на укрепление международного положения страны и противодействие агрессии центрально-европейских государств на Балканах, Ближнем и Среднем Востоке. В связи с расширением экспансии Германии в этих регионах Россия и Великобритания поспешили уладить собственные разногласия. В 1907 году они подписали соглашение о разделе сфер влияния в Иране, Афганистане и Тибете. Международный смысл этого документа был значительно шире, чем урегулирование
территориальных споров в Центральной Азии. Вслед за «сердечным согласием» Франции и Англии в 1904 году, русско-английское соглашение привело к оформлению русско-франко-английского согласия (Антанта)
Объяснение:
У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.
Бій над Калкою.
В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.
Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він за до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.
Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно пробачення.
Объяснение: