Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Термин "тюрк". Образование Тюркского каганата. Образование Казахского ханства.Создание Великой Монгольской империи Чингиз-хана.
542 год
Термин «тюрк» впервые упоминается в письменных китайских источниках
552 год
Образование Тюркского каганата. Первая средневековая кочевая империя на территории Евразии в средние века. Основана Бумын-каганом, тюркским правителем из династии Ашина.
VII век (603–660/704 годы)
На территории Казахстана и сопредельных областей Евразии существовал Западно-Тюркский каганат. В письменных источниках именовался он ок будун — «народом десяти стрел». Резиденция кагана (верховного правителя) располагалась в городе Суяб в долине Шу.
682–744 годы
Второй Тюркский каганат
692–766 годы (по другим данным 704–756 годы)
Тюргешский каганат
VIII век
Арабы на территории Южного Казахстана. В 714 г. арабский полководец Ибн Кутейба захватил Шаш и совершил поход в Испиджаб. Каган тюргешей получил прозвище «Абу Музахим» (бодливый) за свои смелые и решительные действия против арабских завоевателей.
751 год
Таласская битва между арабским аббасидским военноначальником Зияд ибн Салихом и китайским полководцем Гяо Сянь-чжи у города Атлах, около Тараза. Китайцы потерпели поражение после перехода карлуков на сторону арабов.
756–940 годы
Карлукский каганат. Первые упоминания о племенах карлуков встречаются в письменных китайских источниках середины V века. Карлуки упоминаются также в древнетюркских рунических памятниках.
IX–XI века
Государство огузов. Огузы состояли из 24 племен. Столица государство город Янгикент. Верховный правитель носил титул «джабгу».
Конец IX — начало XI века
Кимекский каганат. Глава кимекского государства носил титул «байгу» (ябгу/джабгу), но уже с конца IX он принимает высший титул правителя «хакан». Как и у всех их предшественников, основу кимекской экономики составляло кочевое и полукочевое скотоводство, но вместе с тем была развита городская и оседлая культура на берегах Иртыша.
VI–VIII века
Переселение согдийцев в Жетысу (Юго-Восточный Казахстан). Под натиском арабских завоеваний, согдийцы (жители Согда) переселились в Жетысу, где активно занималось внутренней и международной торговлей, вели земледельческое хозяйство.
870–950 годы
Годы жизни Абу Насра ал-Фараби, выдающегося восточного мыслителя, уроженца Фараба (Отрара). Среди его трудов различные трактаты по философии, математике, логике, а также исследования по этике, о разуме и науке, комментарий к «Альмагесту» Птолемея.
942–1212 годы
Государство Караханидов. Династия Караханидов происходила из среды карлуков, состоявших из двух объединений — чигилей и ягма. С 960 года ислам становится государственной религией Караханидов. В XI веке государство Караханидов распалось на восточный и западный каганаты.
1010 год
Вторжение киданей (карахытаев) в Жетысу. В 1125 г. часть киданей-кочевников, обитавшая в северо-западной Маньчжурии и на севере Монголии, откочевала на запад в степи Юго-Восточного Казахстана под предводительством Елюй Даши из рода, правившего империей киданей. 9 сентября 1141 г. в Катванской степи к северо-востоку от Самарканда сельджукская армия потерпела поражение от войск каракитаев.
Начало XI века
Образование Восточного Кыпчакского государства. Кыпчаки вступали в контакты с государством Хорезмшахов на юге, Русью и Камской Булгарией на западе. XI–XIII века — время господства в степной полосе Евразии многочисленных тюрко-кыпчакских племен. Кыпчакские ханы подчиняют своей власти тюрко-огузские племена, частично вытесняют их за границы кочевого мира. Огузская степь, известная по источникам как «Мафазат ал-гуз» становится на многие века степью кыпчаков — Дашт-и Кыпчак. Гегемония кыпчаков прекратилась в первой половине XIII века под ударами тюрко-монгольской конницы Чингиз-хана и его наследников.
XI век
Деятельность выдающихся представителей Востока поэта и государственного деятеля Юсуфа Баласагуни и ученого-лингвиста Махмуда ал-Кашгари. Юсуф (Жусип) родился, вырос и получил образование в Баласагуне (Куз-Орда), одной из столиц Караханидского каганата. Автор общирного поэтического философско-дидактического произведения «Кудатгк билиг» («Благодатное знание»). Махмуд ал-Кашгари учился в Кашгаре, Бухаре и Нишапуре, много путешествовал по землям, населенным тюрками, записывал слова, их значения у различных групп тюрков, фольклор, этнографию и др. Накопленные наблюдения он обобщил в главном труде своей жизни «Диван лугат ат-тюрк».
1206 год
Создание Великой Монгольской империи Чингиз-хана. Чингиз-хан завершил объединение тюрко-монгольских племен Внутренней Азии и провозгласил создание Великой Монгольской империи.
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення:
Термин "тюрк". Образование Тюркского каганата. Образование Казахского ханства.Создание Великой Монгольской империи Чингиз-хана.
542 год
Термин «тюрк» впервые упоминается в письменных китайских источниках
552 год
Образование Тюркского каганата. Первая средневековая кочевая империя на территории Евразии в средние века. Основана Бумын-каганом, тюркским правителем из династии Ашина.
VII век (603–660/704 годы)
На территории Казахстана и сопредельных областей Евразии существовал Западно-Тюркский каганат. В письменных источниках именовался он ок будун — «народом десяти стрел». Резиденция кагана (верховного правителя) располагалась в городе Суяб в долине Шу.
682–744 годы
Второй Тюркский каганат
692–766 годы (по другим данным 704–756 годы)
Тюргешский каганат
VIII век
Арабы на территории Южного Казахстана. В 714 г. арабский полководец Ибн Кутейба захватил Шаш и совершил поход в Испиджаб. Каган тюргешей получил прозвище «Абу Музахим» (бодливый) за свои смелые и решительные действия против арабских завоевателей.
751 год
Таласская битва между арабским аббасидским военноначальником Зияд ибн Салихом и китайским полководцем Гяо Сянь-чжи у города Атлах, около Тараза. Китайцы потерпели поражение после перехода карлуков на сторону арабов.
756–940 годы
Карлукский каганат. Первые упоминания о племенах карлуков встречаются в письменных китайских источниках середины V века. Карлуки упоминаются также в древнетюркских рунических памятниках.
IX–XI века
Государство огузов. Огузы состояли из 24 племен. Столица государство город Янгикент. Верховный правитель носил титул «джабгу».
Конец IX — начало XI века
Кимекский каганат. Глава кимекского государства носил титул «байгу» (ябгу/джабгу), но уже с конца IX он принимает высший титул правителя «хакан». Как и у всех их предшественников, основу кимекской экономики составляло кочевое и полукочевое скотоводство, но вместе с тем была развита городская и оседлая культура на берегах Иртыша.
VI–VIII века
Переселение согдийцев в Жетысу (Юго-Восточный Казахстан). Под натиском арабских завоеваний, согдийцы (жители Согда) переселились в Жетысу, где активно занималось внутренней и международной торговлей, вели земледельческое хозяйство.
870–950 годы
Годы жизни Абу Насра ал-Фараби, выдающегося восточного мыслителя, уроженца Фараба (Отрара). Среди его трудов различные трактаты по философии, математике, логике, а также исследования по этике, о разуме и науке, комментарий к «Альмагесту» Птолемея.
942–1212 годы
Государство Караханидов. Династия Караханидов происходила из среды карлуков, состоявших из двух объединений — чигилей и ягма. С 960 года ислам становится государственной религией Караханидов. В XI веке государство Караханидов распалось на восточный и западный каганаты.
1010 год
Вторжение киданей (карахытаев) в Жетысу. В 1125 г. часть киданей-кочевников, обитавшая в северо-западной Маньчжурии и на севере Монголии, откочевала на запад в степи Юго-Восточного Казахстана под предводительством Елюй Даши из рода, правившего империей киданей. 9 сентября 1141 г. в Катванской степи к северо-востоку от Самарканда сельджукская армия потерпела поражение от войск каракитаев.
Начало XI века
Образование Восточного Кыпчакского государства. Кыпчаки вступали в контакты с государством Хорезмшахов на юге, Русью и Камской Булгарией на западе. XI–XIII века — время господства в степной полосе Евразии многочисленных тюрко-кыпчакских племен. Кыпчакские ханы подчиняют своей власти тюрко-огузские племена, частично вытесняют их за границы кочевого мира. Огузская степь, известная по источникам как «Мафазат ал-гуз» становится на многие века степью кыпчаков — Дашт-и Кыпчак. Гегемония кыпчаков прекратилась в первой половине XIII века под ударами тюрко-монгольской конницы Чингиз-хана и его наследников.
XI век
Деятельность выдающихся представителей Востока поэта и государственного деятеля Юсуфа Баласагуни и ученого-лингвиста Махмуда ал-Кашгари. Юсуф (Жусип) родился, вырос и получил образование в Баласагуне (Куз-Орда), одной из столиц Караханидского каганата. Автор общирного поэтического философско-дидактического произведения «Кудатгк билиг» («Благодатное знание»). Махмуд ал-Кашгари учился в Кашгаре, Бухаре и Нишапуре, много путешествовал по землям, населенным тюрками, записывал слова, их значения у различных групп тюрков, фольклор, этнографию и др. Накопленные наблюдения он обобщил в главном труде своей жизни «Диван лугат ат-тюрк».
1206 год
Создание Великой Монгольской империи Чингиз-хана. Чингиз-хан завершил объединение тюрко-монгольских племен Внутренней Азии и провозгласил создание Великой Монгольской империи.
1219–1224 годы