До XI ст. ліси займали близько 75 % території Європи, y XIV CT. 50%, на початку ХХІ ст. - до 25 %. Складіть діаграму змін поверхні, укритої лісами в Європі.
насчитывает более тысячи лет, начиная с переселения восточных славян на Восточно-Европейскую (Русскую) равнину в VI—VII веках, впоследствии разделившихся на русских, украинцев и белорусов. Историю страны можно поделить примерно на семь периодов: древнейшая (догосударственная) (до конца IX века н. э.), Киевская Русь (Древнерусское государство) (до середины XII века), период раздробленности (до начала XVI века), единое государство (с 1547 года царство) (конец XV века—1721), империя (1721—1917), советский период (1917—1991) и новейшая история (с 1991 года).
Традиционно началом русской государственности считается призвание на территорию Ладоги и Приильменья варягов и создание их князем Рюриком государства в 862 годуПерейти к разделу «#Древнерусское государство». В 882 году новгородский князь Олег захватил Киев, тем самым объединив северные и южные земли восточных славян под единой властью, положив начало Киевской Руси[1]. Государство приняло христианство от Византии вместо язычества в 988 году, начав синтез византийской и славянской культуры. К середине XII века на Руси образовались самостоятельные княжества, а окончательно Киевская Русь распалась в результате нашествия монголов в 1237—1240 годах.
Слов'янська міфологія — реконструйована за даними з різних джерел система сприйняття навколишнього всесвіту, сукупність вірувань і культів, що мали місце на території розселення слов'янських народів у дохристиянську епоху. Прийняття християнства (прибл. IX–XII століттях) стало поворотною віхою в історії всіх слов'янських народів. Після прийняття християнства міфологічні вірування відокремилися у язичництво, а ті, хто дотримувався подібного сприйняття світу стали називатися язичниками або поганцями, тому в наш час зустрічаються наступні назви — поганська або язичницька міфологія. Слов'янське язичництво може розумітися не лише, як історична стадія розвитку світогляду стародавніх слов'ян — праслов'ян — (прибл. з VI до VIII ст.) у період до прийняття ними християнства, але також як типологічна особлива культурна модель, чиї форми, механізми та семантичні категорії продовжують існувати в ряді окремих елементів та фрагментарно зустрічаються у новому світогляді після прийняття християнства[1].
насчитывает более тысячи лет, начиная с переселения восточных славян на Восточно-Европейскую (Русскую) равнину в VI—VII веках, впоследствии разделившихся на русских, украинцев и белорусов. Историю страны можно поделить примерно на семь периодов: древнейшая (догосударственная) (до конца IX века н. э.), Киевская Русь (Древнерусское государство) (до середины XII века), период раздробленности (до начала XVI века), единое государство (с 1547 года царство) (конец XV века—1721), империя (1721—1917), советский период (1917—1991) и новейшая история (с 1991 года).
Традиционно началом русской государственности считается призвание на территорию Ладоги и Приильменья варягов и создание их князем Рюриком государства в 862 годуПерейти к разделу «#Древнерусское государство». В 882 году новгородский князь Олег захватил Киев, тем самым объединив северные и южные земли восточных славян под единой властью, положив начало Киевской Руси[1]. Государство приняло христианство от Византии вместо язычества в 988 году, начав синтез византийской и славянской культуры. К середине XII века на Руси образовались самостоятельные княжества, а окончательно Киевская Русь распалась в результате нашествия монголов в 1237—1240 годах.
Объяснение:
Слов'янська міфологія — реконструйована за даними з різних джерел система сприйняття навколишнього всесвіту, сукупність вірувань і культів, що мали місце на території розселення слов'янських народів у дохристиянську епоху. Прийняття християнства (прибл. IX–XII століттях) стало поворотною віхою в історії всіх слов'янських народів. Після прийняття християнства міфологічні вірування відокремилися у язичництво, а ті, хто дотримувався подібного сприйняття світу стали називатися язичниками або поганцями, тому в наш час зустрічаються наступні назви — поганська або язичницька міфологія. Слов'янське язичництво може розумітися не лише, як історична стадія розвитку світогляду стародавніх слов'ян — праслов'ян — (прибл. з VI до VIII ст.) у період до прийняття ними християнства, але також як типологічна особлива культурна модель, чиї форми, механізми та семантичні категорії продовжують існувати в ряді окремих елементів та фрагментарно зустрічаються у новому світогляді після прийняття християнства[1].