По перше, Італія на часі Відродження виявилася однією з найбільш роздроблених країн Європи; тут так і не склалося єдиної політичної та національної центру. Утворення єдиного держави перешкоджала відбувалася протягом всього Середньовіччя боротьба між папами і імператорами за своє панування. Тому економічний і політичний розвиток різних районів Італії було нерівномірним. Області центральної і північної частин півострова входили в папські володіння; на півдні розташовувалося Неаполітанське королівство; середня Італія (Тоскана), що включала такі міста, як Флоренція, Піза, Сієна, і окремі міста півночі (Генуя, Мілан, Венеція) представляли собою незалежні і багаті центри країни. Фактично Італія була конгломератом роз'єднаних, постійно змагалися і ворогували між собою територій.
По-друге, Саме в Італії склалися справді унікальні умови для підтримання паростків нової культури. Відсутність централізованої влади, а також вигідне географічне положення на шляхах європейської торгівлі зі Сходом сприяло подальшому розвитку самостійних міст, розвитку в них капіталістичного і нового політичного устрою. У передових містах Тоскани і Ломбардії вже в XII - XIII ст. відбулися комунальні революції і склався республіканський лад, всередині якого постійно велася запекла партійна боротьба. Основними політичними силами тут виступали фінансисти, які розбагатіли торговці і ремісники.
По-третє, в умовах появи і зростання національної самосвідомості саме італійці відчули себе прямими нащадками великого античного Риму. Інтерес до античної минулого, який не згасав протягом усього Середньовіччя, тепер означав одночасно і інтерес до свого національного минулого, точніше - минулого свого народу, традицій рідної старовини. У жодній іншій країні Європи не залишилося стільки слідів великої античної цивілізації, як в Італії. І хоча це були найчастіше лише руїни (наприклад, Колізей протягом майже всього Середньовіччя використовувалася як каменоломня), тепер саме вони справляли враження величі і слави. Таким чином, антична давнина була осмислена як велике національне минуле рідної країни.
Каракерей Кабанбай-батыр (каз. Қаракерей Қабанбай батыр) (настоящее имя Ерасыл) родился в 1692 году[1] в нынешнем Уржарском районе ВКО, умер в 1770 году, похоронен там же[2] — казахский батыр. Каракерей Кабанбай-батыр — один из организаторов национально-освободительной борьбы казахов с джунгарскими завоевателями, полководец и поединщик. Известный востоковед и историк Машкур Жүсип Копейулы говорил: «У казахов не было батыра как Каракерей Кабанбай». Кабанбай-батыр происходит из ветви «Байжигит» рода «Каракерей» племени «Найман», удостаивался звания «Хан батыры» (Богатырь хана). Занимался миротворческой миссией, вершил суд в обществе степняков[3]. О Кабанбай-батыре был написан исторический эпос (жыр) «Ер Кабанбай»[4].
Каракерей Кабанбай-батыр
Талдыкорган. Памятник Кабанбай-батыру.jpg
Памятник Кабанбай-батыру в Талдыкоргане
Дата рождения
1692
Место рождения
Казахское ханство ныне Урджарский район, Восточно-Казахстанская область
По перше, Італія на часі Відродження виявилася однією з найбільш роздроблених країн Європи; тут так і не склалося єдиної політичної та національної центру. Утворення єдиного держави перешкоджала відбувалася протягом всього Середньовіччя боротьба між папами і імператорами за своє панування. Тому економічний і політичний розвиток різних районів Італії було нерівномірним. Області центральної і північної частин півострова входили в папські володіння; на півдні розташовувалося Неаполітанське королівство; середня Італія (Тоскана), що включала такі міста, як Флоренція, Піза, Сієна, і окремі міста півночі (Генуя, Мілан, Венеція) представляли собою незалежні і багаті центри країни. Фактично Італія була конгломератом роз'єднаних, постійно змагалися і ворогували між собою територій.
По-друге, Саме в Італії склалися справді унікальні умови для підтримання паростків нової культури. Відсутність централізованої влади, а також вигідне географічне положення на шляхах європейської торгівлі зі Сходом сприяло подальшому розвитку самостійних міст, розвитку в них капіталістичного і нового політичного устрою. У передових містах Тоскани і Ломбардії вже в XII - XIII ст. відбулися комунальні революції і склався республіканський лад, всередині якого постійно велася запекла партійна боротьба. Основними політичними силами тут виступали фінансисти, які розбагатіли торговці і ремісники.
По-третє, в умовах появи і зростання національної самосвідомості саме італійці відчули себе прямими нащадками великого античного Риму. Інтерес до античної минулого, який не згасав протягом усього Середньовіччя, тепер означав одночасно і інтерес до свого національного минулого, точніше - минулого свого народу, традицій рідної старовини. У жодній іншій країні Європи не залишилося стільки слідів великої античної цивілізації, як в Італії. І хоча це були найчастіше лише руїни (наприклад, Колізей протягом майже всього Середньовіччя використовувалася як каменоломня), тепер саме вони справляли враження величі і слави. Таким чином, антична давнина була осмислена як велике національне минуле рідної країни.
Объяснение:
Каракерей Кабанбай-батыр (каз. Қаракерей Қабанбай батыр) (настоящее имя Ерасыл) родился в 1692 году[1] в нынешнем Уржарском районе ВКО, умер в 1770 году, похоронен там же[2] — казахский батыр. Каракерей Кабанбай-батыр — один из организаторов национально-освободительной борьбы казахов с джунгарскими завоевателями, полководец и поединщик. Известный востоковед и историк Машкур Жүсип Копейулы говорил: «У казахов не было батыра как Каракерей Кабанбай». Кабанбай-батыр происходит из ветви «Байжигит» рода «Каракерей» племени «Найман», удостаивался звания «Хан батыры» (Богатырь хана). Занимался миротворческой миссией, вершил суд в обществе степняков[3]. О Кабанбай-батыре был написан исторический эпос (жыр) «Ер Кабанбай»[4].
Каракерей Кабанбай-батыр
Талдыкорган. Памятник Кабанбай-батыру.jpg
Памятник Кабанбай-батыру в Талдыкоргане
Дата рождения
1692
Место рождения
Казахское ханство ныне Урджарский район, Восточно-Казахстанская область
Дата смерти
1770
Принадлежность
Казахское ханство
Род войск
кавалерия
Командовал
Армиями Среднего жуза
Сражения/войны
Аягозская битва (1717)
Шубартенизское сражение (1728)
Булантинское сражение (1729)
Анракайская битва (1729)
Илийское сражение (1730)
Шаганское сражение (1735)
Шоргинское сражение (1740