Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Крестьянство в Великом княжестве Литовском ― социальная категория населения, занимавшая низшее положение в сословной структуре государства.
Крестьяне являлись наиболее многочисленным сословием Великого княжества Литовского, их жизнь представляла собой целостный комплекс личностных, семейный, соседских, бытовых, природных, экономических, социальных, правовых, военно-политических, религиозных и мировоззренческих факторов.
Историю крестьянства Великого княжества Литовского обычно делят на два периода: с XIII по середину XVI века (от образования государства до проведения волочной померы) и с середины XVI до конца XVIII века (от реформы и до разделов Речи Посполитой).Содержание [убрать] 1 Крестьянский уклад 2 Категории крестьян 3 Повинности крестьян 4 Аграрная реформа 5 Крестьянские восстания 6 См. также 7 Примечания 8 Литература
[править] Крестьянский уклад
Основой крестьянского хозяйства в Великом княжестве Литовском был дым ― хата с двором, составлявшие одно домохозяйство[1]. Преобладали односемейные дымы, иногда хозяйство вели несколько родственных семей (до десяти).
Земельные наделы крестьян переходили по наследству. Со временем дворы объединялись в деревню или село. Малодворность была характерным признаком деревень Великого княжества Литовского. Множество поселений, особенно на Полесье, состояло всего из одного крупного двора и назывались дворищами[2]. Село было больше деревни, в нём обычно строилась церковь. С развитием торговли в сёлах появлялась рыночная площадь, лавка, корчма. Различались сёла обязанностями перед владельцем ― осадные, тяглые, дворные сёла.
Крестьяне одной деревни составляли общину. Согласно обычаю в общем пользовании общины находились пастбища, леса и воды. Рост населения сопровождался хозяйственным освоением земель, занятых лесами, увеличением производства сельскохозяйственной продукции. Постепенно распространялась трёхпольная система земледелия. Были развиты огородничество, животноводство, полеводство, пчеловодство, садоводство и рыболовство. Крестьяне относились к «людям простого состояния» и назывались людьми подданными. Органами самоуправления были собрание, выборные лица (староста, лавники, десятские), существовал копный суд. С середины XVI века общинное хозяйство стало разрушаться, что связако с проведением аграрной реформы[3]. [править] Категории крестьян
Відповідь:
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Крестьянство в Великом княжестве Литовском ― социальная категория населения, занимавшая низшее положение в сословной структуре государства.
Крестьяне являлись наиболее многочисленным сословием Великого княжества Литовского, их жизнь представляла собой целостный комплекс личностных, семейный, соседских, бытовых, природных, экономических, социальных, правовых, военно-политических, религиозных и мировоззренческих факторов.
Историю крестьянства Великого княжества Литовского обычно делят на два периода: с XIII по середину XVI века (от образования государства до проведения волочной померы) и с середины XVI до конца XVIII века (от реформы и до разделов Речи Посполитой).Содержание [убрать]
1 Крестьянский уклад
2 Категории крестьян
3 Повинности крестьян
4 Аграрная реформа
5 Крестьянские восстания
6 См. также
7 Примечания
8 Литература
[править]
Крестьянский уклад
Основой крестьянского хозяйства в Великом княжестве Литовском был дым ― хата с двором, составлявшие одно домохозяйство[1]. Преобладали односемейные дымы, иногда хозяйство вели несколько родственных семей (до десяти).
Земельные наделы крестьян переходили по наследству. Со временем дворы объединялись в деревню или село. Малодворность была характерным признаком деревень Великого княжества Литовского. Множество поселений, особенно на Полесье, состояло всего из одного крупного двора и назывались дворищами[2]. Село было больше деревни, в нём обычно строилась церковь. С развитием торговли в сёлах появлялась рыночная площадь, лавка, корчма. Различались сёла обязанностями перед владельцем ― осадные, тяглые, дворные сёла.
Крестьяне одной деревни составляли общину. Согласно обычаю в общем пользовании общины находились пастбища, леса и воды. Рост населения сопровождался хозяйственным освоением земель, занятых лесами, увеличением производства сельскохозяйственной продукции. Постепенно распространялась трёхпольная система земледелия. Были развиты огородничество, животноводство, полеводство, пчеловодство, садоводство и рыболовство. Крестьяне относились к «людям простого состояния» и назывались людьми подданными. Органами самоуправления были собрание, выборные лица (староста, лавники, десятские), существовал копный суд. С середины XVI века общинное хозяйство стало разрушаться, что связако с проведением аграрной реформы[3].
[править]
Категории крестьян