Липнева революція і Липнева монархія. У 1829 р. король призначив прем'єр-міністром ультрарояліста герцога Поліньяка. Прихід до влади крайніх монархістів зумовив різке загострення політичної ситуації у країні. Посилились антиурядові виступи опозиційної преси, пожвавилась діяльність республіканського підпілля. Вибори 1830 р. принесли перемогу лібералам. Король вирішив розправитись з опозицією і 25 липня підписав чотири ордонанси (укази), підготовлені Поліньяком. Король не лише розпускав непокірну палату депутатів і повністю скасовував свободу друку, але й здійснював державний переворот. Усупереч конституції, без згодж парламенту, він ще більш обмежив виборче право, яке залишалося тількя великим землевласникам. Оприлюднення «ордонансів Поліньяка» викликало обурення в Парижі. Ліберальна газета «Нація» закликала населення до опору урядові. 27 липня 1830 р. у Парижі спалахнуло збройне повстання, підняте республіканцями. У ньому брали участь друкарі, студенти, ремісники. Урядові війська за 3 дні втратили 2,5 тис. солдат. Захопивши палац Тюїльрі, повсталі підняли над ним триколірний прапор революції. Карл X був змушений зректися престолу на користь свого онука і втік до Англії. Липневе збройне повстання 1830 р. розповідей очевидців : З раннього ранку все населення Парижа рухалося; загони з передмість Сен-Антуан і Сен-Марсо рушили в дорогу. Озброєні громадяни захопили ратушу, інші заволоділи баштою Нотр-Дам, прикріпили до неї триколірний прапор і вдарили в набат. Усе було готово до бою: весь порох та свинець, що лишилися у торгівців, були захоплені. Регулярний бій відбувався в усіх районах Парижа. Протягом «трьох славетних днів» - 27-29 липня 1830р. - революція перемогла, але, в силу слабкості й неорганізованості республіканців, результатами народної перемоги скористались ліберали, які понад усе боялися проголошення республіки і втручання народу у державні справи. За підтримки французьких банкірів і ліберальної преси на чолі з редактором «Нації» А. Тьєром 31 липня палата депутатів затвердила Луї-Філіппа Орлеанського намісником держави, а 9 серпня проголосила його «волею народу королем французів». Тобто Луї-Філіпп вступав на престол не в силу законного права, а на основі нової Конституції «Хартії 1830 р.». Конституція проголошувала недоторканність особи, свободу друку і зборів. Законодавчі права парламенту розширювались, а спадкові звання перів було скасовано. Проте майновий ценз для виборців було зменшено несуттєво. їхня чисельність зросла до 250 тис. чол., виборчі права поруч із землевласниками здобула лише верхівка французької буржуазії - фінансисти, біржовики, власники залізниць і шахт. Липнева революція 1830 р. замінила дворянську монархію на буржуазну, привела до влади фінансову аристократію. Механізм держави лишився старим, змінився лише політичний режим. Відтепер і внутрішня, і зовнішня політика Франції спрямовувалась на задоволення потреб фінансової олігархії країни, до якої належав і сам король. Липневу монархію (1830—1848) називали «царством банкірів». Державний бюджет перетворився на джерело доходів фінансистів, які отримували через нього великі субсидії і позики. Банкіри заробляли на кредитах державі, постачанні армії, підрядах на будівництво фортець, портів і громадських споруд. Використовуючи особисті зв'язки з урядовцями, вони разом із самим королем успішно грали на фондовій біржі, спекулюючи державними облігаціями і акціями приватних компаній. У результаті виняткової орієнтації Липневої монархії лише на інтереси фінансової аристократії в опозиції до неї невдовзі опинилися всі верстви суспільства. Першою виступила республікансько-демократична опозиція. Проте дві спроби республіканців підняти у Парижі повстання (1832 і 1834) були нещадно придушені урядовими військами. Одночасно уряд ввів заборонні закони про пресу. Республіканці знов перейшли у підпілля, заснувавши низку таємних революційних товариств. Одним із них було Товариство пір року на чолі з палким демократом, переконаним прибічником революційного терору і збройної боротьби Огюстом Бланкі. У 30-40-х роках XIX ст. у Франції розпочався промисловий переворот, який охопив насамперед легку промисловість. Країна продовжувала спеціалізуватись на випуску товарів широкого вжитку, зокрема предметів розкоші, які, як і раніше, користувались великою популярністю за кордоном. Великий попит на машини сприяв розвиткові металургії і машинобудування. З 1830 до 1848 р. кількість парових машин у Франції зросла у 8 разів. Економічному розвиткові країни сприяло велике залізничне будівництво, Б якому брали участь держава і приватні підприємці. Проте промисловий переворот був ще далеким до завершення, в країні переважали напівкустарні підприємства, де використовувалася ручна праця. В економічному розвитку Франція, як і раніше, відставала від Великої Британії.
