В начале XVIII века начинается «купеческий период» в жизни Ивантеевки. В 1702 г. владельцем деревни стал купец Афанасий Кузнецов. Он взял в откуп мукомольную мельницу со всеми прилегающими землями. Затем около 40 лет Вантеево и Копнино принадлежали купцам Евреиновым. В 1733-38 гг. они построили первое промышленное предприятие – парусную фабрику, в 1745 г. – картно-обойную фабрику. С 1775 по 1791 гг. села и фабрики принадлежали дворянину Александру Филипповичу Угримову.
В 1791 г. коллежской асессор, крупный заводчик Иван Родионович Баташёв приобретает селения Вантеево и Копнино с тремя фабриками. Управление фабриками и подмосковным имением он передает жене Елизавете Осиповне. Полотняная фабрика выпускала льняные ткани, на бумажной фабрике производилась писчая бумага, на картной и обойной фабрике выпускалась картная бумага высокого качества для изготовления игральных карт и обои, имевшие большой спрос. Работали на фабриках местные крестьяне и приписные рабочие, привезенные из разных мест. Баташёвы покупали для работы на фабриках крестьян в разных губерниях и селили их в Вантеево и Копнино, поэтому численность населения в эти годы значительно возросла.
На средства помещицы Баташёвой с 1805 по 1808 гг. в Ивантеевке была построена каменная церковь по проекту А.И. Бакарева – ученика М.Ф. Казакова. Церковь построена в псевдоготическом стиле. (В 2008 г. храм Смоленской иконы Божией Матери отметил своё 200-летие.)
«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»
Объяснение:
Ми визнаємо, що наш нарід... перебуває у становищі зрабованої нації.
...Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин...
Коли в української держави відібрано бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостанніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки, наче в завойованій свіжо країні, висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу.
Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Вона віддає себе на служения сьому великому ідеалові і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну.
...Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне «я». ...Нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечки, і Полтава.
...Але як партія бойова, партія, що виросла на ґрунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати ту найближчу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширення її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.
Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остатня боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи!
В начале XVIII века начинается «купеческий период» в жизни Ивантеевки. В 1702 г. владельцем деревни стал купец Афанасий Кузнецов. Он взял в откуп мукомольную мельницу со всеми прилегающими землями. Затем около 40 лет Вантеево и Копнино принадлежали купцам Евреиновым. В 1733-38 гг. они построили первое промышленное предприятие – парусную фабрику, в 1745 г. – картно-обойную фабрику. С 1775 по 1791 гг. села и фабрики принадлежали дворянину Александру Филипповичу Угримову.
В 1791 г. коллежской асессор, крупный заводчик Иван Родионович Баташёв приобретает селения Вантеево и Копнино с тремя фабриками. Управление фабриками и подмосковным имением он передает жене Елизавете Осиповне. Полотняная фабрика выпускала льняные ткани, на бумажной фабрике производилась писчая бумага, на картной и обойной фабрике выпускалась картная бумага высокого качества для изготовления игральных карт и обои, имевшие большой спрос. Работали на фабриках местные крестьяне и приписные рабочие, привезенные из разных мест. Баташёвы покупали для работы на фабриках крестьян в разных губерниях и селили их в Вантеево и Копнино, поэтому численность населения в эти годы значительно возросла.
На средства помещицы Баташёвой с 1805 по 1808 гг. в Ивантеевке была построена каменная церковь по проекту А.И. Бакарева – ученика М.Ф. Казакова. Церковь построена в псевдоготическом стиле. (В 2008 г. храм Смоленской иконы Божией Матери отметил своё 200-летие.)
«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»
Объяснение:
Ми визнаємо, що наш нарід... перебуває у становищі зрабованої нації.
...Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин...
Коли в української держави відібрано бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостанніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки, наче в завойованій свіжо країні, висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу.
Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Вона віддає себе на служения сьому великому ідеалові і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну.
...Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне «я». ...Нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечки, і Полтава.
...Але як партія бойова, партія, що виросла на ґрунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати ту найближчу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширення її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.
Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остатня боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи!