Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та Лева II – Юрій ІІ Болеслав (1323-1340 рр.). Він був українсько-польського походження, охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари. Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до католицтва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя – литовського князя Любарта. Галицько-Волинське князівство опинилося в складі Великого князівства Литовського. Боротьбу за українські землі розпочав і польський король Казимир Великий, захопивши у 1349 р. частину Галичини. Цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік. Галицько-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність. Значення Галицько-Волинського князівства Це друга велика держава в українських землях після Київської Русі, спадкоємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції. Забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель. Своєю орієнтацією на Захід відкрила доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.