VI–VII ст. були важким періодом в історії Франкського королівства. Країну охопили криваві усобиці між спадкоємцями Хлодвіґа, які намагалися знищити один одного в боротьбі за корону. Упродовж другої половини VI ст. тривала сорокарічна війна між двома гілками династії Меровінґів. Водночас нащадки Хлодвіґа продовжували завоювання сусідніх земель.
У другій половині VI ст. Франкське королівство занепало: Меровінґи ще утримували трон, але фактично все вирішували королівські управителі – мажордоми. Цей час назвали добою “лінивих королів”. Саме мажордом Карл Мартелл (715–741 рр.) очолив боротьбу з арабами, які з Іспанії, через Піренеї, напали на королівство. Завдяки його рішучим діям було створено добре озброєну кінноту і здобуто перемогу над арабами під Пуатьє 732 р. Син Карла Мартелла Піпін Короткий (741–768 рр.) уже не задовольнявся посадою мажордома. За підтримки Папи Римського він усунув від влади останнього Меровінґа і був проголошений королем франків. Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінґів, за ім’ям її найвидатнішого представника, сина Піпіна Короткого – Карла Великого (768–814 рр.).
У часи, коли Карл став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Дві третини свого правління Карл провів у війнах. Зокрема, він здійснив 53 великі походи, з яких 27 очолював особисто. Насамперед протягом 773–774 рр. Карл остаточно знищив Ланґобардське королівство і приєднав Північну Італію. 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави північ країни. Найтривалішою була війна Карла з германським племенем саксів (772–804 рр.). Завоювання Саксонії супроводжувалося впровадженням християнства, що викликало запеклий опір населення. 788 р. Карл захопив землі баварів. Він також воював проти слов’янських племен, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом (788–803 рр.). Її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.
(конспект)
VI–VII ст. були важким періодом в історії Франкського королівства. Країну охопили криваві усобиці між спадкоємцями Хлодвіґа, які намагалися знищити один одного в боротьбі за корону. Упродовж другої половини VI ст. тривала сорокарічна війна між двома гілками династії Меровінґів. Водночас нащадки Хлодвіґа продовжували завоювання сусідніх земель.
У другій половині VI ст. Франкське королівство занепало: Меровінґи ще утримували трон, але фактично все вирішували королівські управителі – мажордоми. Цей час назвали добою “лінивих королів”. Саме мажордом Карл Мартелл (715–741 рр.) очолив боротьбу з арабами, які з Іспанії, через Піренеї, напали на королівство. Завдяки його рішучим діям було створено добре озброєну кінноту і здобуто перемогу над арабами під Пуатьє 732 р. Син Карла Мартелла Піпін Короткий (741–768 рр.) уже не задовольнявся посадою мажордома. За підтримки Папи Римського він усунув від влади останнього Меровінґа і був проголошений королем франків. Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінґів, за ім’ям її найвидатнішого представника, сина Піпіна Короткого – Карла Великого (768–814 рр.).
У часи, коли Карл став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Дві третини свого правління Карл провів у війнах. Зокрема, він здійснив 53 великі походи, з яких 27 очолював особисто. Насамперед протягом 773–774 рр. Карл остаточно знищив Ланґобардське королівство і приєднав Північну Італію. 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави північ країни. Найтривалішою була війна Карла з германським племенем саксів (772–804 рр.). Завоювання Саксонії супроводжувалося впровадженням християнства, що викликало запеклий опір населення. 788 р. Карл захопив землі баварів. Він також воював проти слов’янських племен, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом (788–803 рр.). Її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.