я полностью согласна с высказыванием парламентского деятеля и , жившего на стыке двух столетий: прекрасный девятнадцатый век и жесткий, принесший много боли и горя (по крайней мере россии) двадцатый век, с пацифистом, первой жертвой еще не начавшейся первой мировой войны жаном жоресом о том, что революция - это противоестественный метод изменения жизни, перемен. революция - качественное изменение в развитии природы, общества или познания, сопряжённое с открытым разрывом с предыдущим состоянием. различают революции в природе (например, геологическая революция), в развитии общества, в том числе (неолитическая революция, научно-техническая революция, промышленная революция, культурная революция, «зелёная революция», сексуальная революция, демографическая революция, «революция растущих потребностей») и политическом (социальная революция, политическая революция), в науке (революции в , философии, космологии, биологии, медицине) я считаю, что революция является не только ужасным и абсолютно бесполезным, но губительным и масштабным средством «преобразований».во-первых, революции, как правило, были крайне близки к войне. таким образом, к примеру, прошла нидерландская революция xvi века - революция, проходившая в форме войны за независимость между и королем испании.такой метод губителен и жесток, поскольку количество человеческих жертв совершает невероятный по своим масштабам скачок. к сожалению, этот метод свойственен большинству революций, произошедших как в нашей стране, так и во всем мире. во-вторых, sub specie aeternitatis (с точки зрения вечности), начиная с давних времен, революции, кроме страшных перемен и разрушений ничего не приносили. так прошла революция, действия которой мало того, что принесли огромный вред тогдашней россии, но и отклики которой звучат до сих пор. во время октябрьской революции 1917 года произошли не просто и ужасные по своим последствиям и перемены, но и убившие россию, убившие все, что олицетворяло ее: погубили монархию, погубили церковь, уничтожили аристократию и честь…втоптали все в грязь, прикрывая это «благими намерениями». конечно, все это сделали не «некто», а хорошо знакомые нам люди, под гнетом и страхом перед которыми до сих пор ходят многие люди: «многоуважаемый» ленин, чей труп так бережно моют и одевают патологоанатомы, это свердлов, именем которого назван город, убивший нашего царя и его семью, это троцкий, это плеве, так грубо предавший императора. этими именами восхищаются, хотя они того не заслуживают. да нет, мало сказать, что не заслуживают: их имена необходимо стереть с лица земли.революция не была случайной или неожиданной: этот переворот готовился многие годы. революционеры-демократы, так жаждавшие его, не смогли. но их эстафету подобрали большевики во главе с вечно живущим лениным. как известно, он состоял в масонском ордене, целью которого было завоевание и подчинение мира. выступая от лица этого ордена, но всячески скрывая свою принадлежность к нему, он «завоевал сердца» глупого и необразованного, «обиженного» жизнью пролетариата.то было жуткое время, но знают все (в той или иной степени), а вот правду практически никто. я знаю как умирала россия. я знаю как она умерла.это произошло в ночь с 17 на 18 июля 1918 года в доме инженера ипатьева в екатеринбурге, где царская семья в то время проживала, находясь под охраной большевиков. в ту ночь юровский, по приказу ленина, расстрелял семью императора некогда великой российской державы. в подвале дома их собрали вместе, вместе и убили.закалывая штыками бедные невинные тела великих княжон, они смеялись… вот как умерла россия.
Володіння династії Габсбургів, після приєднання до них у XVI ст. Чехії та частини Угорщини, були найбільшою державою серед багатьох князівств Священної Римської імперії. Габсбурги зберігали титул глави цього дивного об'єднання, яке не було ні "священним", ні "римським", а влада імператора була суто умовною.
У XVII ст. володіння Габсбургів почали перетворюватися на централізовану державу, чому сприяла турецька небезпека. Посиленню влади сприяла також політика Франції, яка намагалася захопити деякі німецькі землі.
Основне ядро держави Габсбургів становили німецькі області: Австрія, Тироль, Швабія. З півдня до них примикали райони, заселені слов'янськими народами. За складом населення імперія сформувалась як багатонаціональне (німці, угорці, слов'яни).
Майже не втручаючись у справи всієї Німеччини, Габсбурги у ХУЛІ ст. почали зміцнювати владу в отриманих у спадок володіннях, їхньою опорою було середнє і дрібне дворянство, яке підтримувало створення абсолютної монархії.
Важливими центральними установами були: державна рада - дорадчий орган при імператорові; "придворна австрійська канцелярія" на чолі з канцлером - виконавчий орган; придворна військова рада. Поступово з "канцелярії" виокремилось міністерство закордонних справ, яким керував канцлер.
Створенню централізованої абсолютистської австрійської держави передувала тривала запекла боротьба прихильників Реформації та Контрреформації. Під прапором Реформації відбувалися більшість народних антифеодальних виступів та національний рух у Чехії. Протестантизм сприйняла і частина дворянства.
Боротьбу з Реформацією (Контрреформацію) розпочав наприкінці XVI ст. австрійський ерцгерцог Рудольф II. Вихований при іспанському дворі єзуїтами, він проводив політику жорстокого переслідування протестантів. У ХУП ст. боротьбу з Реформацією продовжив інший вихованець єзуїтів, фанатичний поборник Контрреформації - Фердінанд II. Він здійснив Контрреформацію у залишених йому в спадок землях. Послідовні Габсбурги закріпили цю перемогу.
Габсбурги, закріплюючи абсолютизм, потребували підтримки католицької церкви. Вони щедро дарували їй конфісковане у протестантів майно. На початку XVIII ст. протестант вважався державним злочинцем. Селян і ремісників, які не бажали стати католиками, виселяли з Австрії або віддавали у солдати.
Приєднані до Австрії народи відчували несумісність своїх національних інтересів з інтересами феодально-абсолютистської монархії Габсбургів. Селянські заворушення (виступи) в різних частинах імперії в XVII-XVIII ст. відбувалися майже безперервно. Проте солідарність феодалів різних національностей давала змогу припинити ці виступи. До того ж у XVIII ст. зміцнилися зв'язки між окремими частинами монархії. Відень - столиця держави - перетворився на великий економічний центр. Усе це забезпечувало достатню міцність австрійського багатонаціонального утворення.
До середини XVIII ст. Габсбурги зрозуміли необхідність реформ, які здійснювались у період правління Марії-Терезії (1740- 1780) та її сина Йосифа II (1780-1790). Зміни були проведені в інтересах дворян за мінімальних поступок буржуазії. Уряд прагнув ліквідувати найбільш грубі прояви феодалізму, що заважали розвитку країни.
Найважливішою була військова реформа. Вводився новий порядок військового набору. Рекрути мали служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, збільшилась і кількість офіцерів (майже всі - дворяни). Для підготовки офіцерських кадрів у Відні відкрилася військова академія.
Значна увага приділялася фінансовій реформі. Було запроваджено загальний прибутковий податок, від якого не звільнялися дворяни й церква, проведено загальний перепис населення. Скасували внутрішнє торговельне мито і збільшили мито на ввізні товари. Експорт деяких видів сировини (льон, вовна, метал) повністю заборонявся. Проводилась політика меркантилізму.
Для підготовки кваліфікованих робітників були створені технічні та ремісничі школи. З метою підготовки інженерів у Відні почали працювати Гірнича та Торговельна академії, технічні та сільськогосподарські училища. Було покладено початок нижчій та середній загальній освіті. Віденський університет звільнився від впливу і контролю католицької церкви.
Були вжиті заходи, які обмежували привілеї католицької церкви. Закрили численні монастирі; частково конфіскували церковні землі; вигнали з Австрії єзуїтів; скасували закони про переслідування протестантів, які отримали свободу культу.
Значне місце у період правління Марії-Терезії та Йосифа II посідали судові реформи. Судові функції тепер здійснювала тільки держава. Були розроблені нові кримінальний та цивільний кодекси. Обмежувалося застосування мертної кари.
я полностью согласна с высказыванием парламентского деятеля и , жившего на стыке двух столетий: прекрасный девятнадцатый век и жесткий, принесший много боли и горя (по крайней мере россии) двадцатый век, с пацифистом, первой жертвой еще не начавшейся первой мировой войны жаном жоресом о том, что революция - это противоестественный метод изменения жизни, перемен. революция - качественное изменение в развитии природы, общества или познания, сопряжённое с открытым разрывом с предыдущим состоянием. различают революции в природе (например, геологическая революция), в развитии общества, в том числе (неолитическая революция, научно-техническая революция, промышленная революция, культурная революция, «зелёная революция», сексуальная революция, демографическая революция, «революция растущих потребностей») и политическом (социальная революция, политическая революция), в науке (революции в , философии, космологии, биологии, медицине) я считаю, что революция является не только ужасным и абсолютно бесполезным, но губительным и масштабным средством «преобразований».во-первых, революции, как правило, были крайне близки к войне. таким образом, к примеру, прошла нидерландская революция xvi века - революция, проходившая в форме войны за независимость между и королем испании.такой метод губителен и жесток, поскольку количество человеческих жертв совершает невероятный по своим масштабам скачок. к сожалению, этот метод свойственен большинству революций, произошедших как в нашей стране, так и во всем мире. во-вторых, sub specie aeternitatis (с точки зрения вечности), начиная с давних времен, революции, кроме страшных перемен и разрушений ничего не приносили. так прошла революция, действия которой мало того, что принесли огромный вред тогдашней россии, но и отклики которой звучат до сих пор. во время октябрьской революции 1917 года произошли не просто и ужасные по своим последствиям и перемены, но и убившие россию, убившие все, что олицетворяло ее: погубили монархию, погубили церковь, уничтожили аристократию и честь…втоптали все в грязь, прикрывая это «благими намерениями». конечно, все это сделали не «некто», а хорошо знакомые нам люди, под гнетом и страхом перед которыми до сих пор ходят многие люди: «многоуважаемый» ленин, чей труп так бережно моют и одевают патологоанатомы, это свердлов, именем которого назван город, убивший нашего царя и его семью, это троцкий, это плеве, так грубо предавший императора. этими именами восхищаются, хотя они того не заслуживают. да нет, мало сказать, что не заслуживают: их имена необходимо стереть с лица земли.революция не была случайной или неожиданной: этот переворот готовился многие годы. революционеры-демократы, так жаждавшие его, не смогли. но их эстафету подобрали большевики во главе с вечно живущим лениным. как известно, он состоял в масонском ордене, целью которого было завоевание и подчинение мира. выступая от лица этого ордена, но всячески скрывая свою принадлежность к нему, он «завоевал сердца» глупого и необразованного, «обиженного» жизнью пролетариата.то было жуткое время, но знают все (в той или иной степени), а вот правду практически никто. я знаю как умирала россия. я знаю как она умерла.это произошло в ночь с 17 на 18 июля 1918 года в доме инженера ипатьева в екатеринбурге, где царская семья в то время проживала, находясь под охраной большевиков. в ту ночь юровский, по приказу ленина, расстрелял семью императора некогда великой российской державы. в подвале дома их собрали вместе, вместе и убили.закалывая штыками бедные невинные тела великих княжон, они смеялись… вот как умерла россия.
можно сократить
Володіння династії Габсбургів, після приєднання до них у XVI ст. Чехії та частини Угорщини, були найбільшою державою серед багатьох князівств Священної Римської імперії. Габсбурги зберігали титул глави цього дивного об'єднання, яке не було ні "священним", ні "римським", а влада імператора була суто умовною.
У XVII ст. володіння Габсбургів почали перетворюватися на централізовану державу, чому сприяла турецька небезпека. Посиленню влади сприяла також політика Франції, яка намагалася захопити деякі німецькі землі.
Основне ядро держави Габсбургів становили німецькі області: Австрія, Тироль, Швабія. З півдня до них примикали райони, заселені слов'янськими народами. За складом населення імперія сформувалась як багатонаціональне (німці, угорці, слов'яни).
Майже не втручаючись у справи всієї Німеччини, Габсбурги у ХУЛІ ст. почали зміцнювати владу в отриманих у спадок володіннях, їхньою опорою було середнє і дрібне дворянство, яке підтримувало створення абсолютної монархії.
Важливими центральними установами були: державна рада - дорадчий орган при імператорові; "придворна австрійська канцелярія" на чолі з канцлером - виконавчий орган; придворна військова рада. Поступово з "канцелярії" виокремилось міністерство закордонних справ, яким керував канцлер.
Створенню централізованої абсолютистської австрійської держави передувала тривала запекла боротьба прихильників Реформації та Контрреформації. Під прапором Реформації відбувалися більшість народних антифеодальних виступів та національний рух у Чехії. Протестантизм сприйняла і частина дворянства.
Боротьбу з Реформацією (Контрреформацію) розпочав наприкінці XVI ст. австрійський ерцгерцог Рудольф II. Вихований при іспанському дворі єзуїтами, він проводив політику жорстокого переслідування протестантів. У ХУП ст. боротьбу з Реформацією продовжив інший вихованець єзуїтів, фанатичний поборник Контрреформації - Фердінанд II. Він здійснив Контрреформацію у залишених йому в спадок землях. Послідовні Габсбурги закріпили цю перемогу.
Габсбурги, закріплюючи абсолютизм, потребували підтримки католицької церкви. Вони щедро дарували їй конфісковане у протестантів майно. На початку XVIII ст. протестант вважався державним злочинцем. Селян і ремісників, які не бажали стати католиками, виселяли з Австрії або віддавали у солдати.
Приєднані до Австрії народи відчували несумісність своїх національних інтересів з інтересами феодально-абсолютистської монархії Габсбургів. Селянські заворушення (виступи) в різних частинах імперії в XVII-XVIII ст. відбувалися майже безперервно. Проте солідарність феодалів різних національностей давала змогу припинити ці виступи. До того ж у XVIII ст. зміцнилися зв'язки між окремими частинами монархії. Відень - столиця держави - перетворився на великий економічний центр. Усе це забезпечувало достатню міцність австрійського багатонаціонального утворення.
До середини XVIII ст. Габсбурги зрозуміли необхідність реформ, які здійснювались у період правління Марії-Терезії (1740- 1780) та її сина Йосифа II (1780-1790). Зміни були проведені в інтересах дворян за мінімальних поступок буржуазії. Уряд прагнув ліквідувати найбільш грубі прояви феодалізму, що заважали розвитку країни.
Найважливішою була військова реформа. Вводився новий порядок військового набору. Рекрути мали служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, збільшилась і кількість офіцерів (майже всі - дворяни). Для підготовки офіцерських кадрів у Відні відкрилася військова академія.
Значна увага приділялася фінансовій реформі. Було запроваджено загальний прибутковий податок, від якого не звільнялися дворяни й церква, проведено загальний перепис населення. Скасували внутрішнє торговельне мито і збільшили мито на ввізні товари. Експорт деяких видів сировини (льон, вовна, метал) повністю заборонявся. Проводилась політика меркантилізму.
Для підготовки кваліфікованих робітників були створені технічні та ремісничі школи. З метою підготовки інженерів у Відні почали працювати Гірнича та Торговельна академії, технічні та сільськогосподарські училища. Було покладено початок нижчій та середній загальній освіті. Віденський університет звільнився від впливу і контролю католицької церкви.
Були вжиті заходи, які обмежували привілеї католицької церкви. Закрили численні монастирі; частково конфіскували церковні землі; вигнали з Австрії єзуїтів; скасували закони про переслідування протестантів, які отримали свободу культу.
Значне місце у період правління Марії-Терезії та Йосифа II посідали судові реформи. Судові функції тепер здійснювала тільки держава. Були розроблені нові кримінальний та цивільний кодекси. Обмежувалося застосування мертної кари.