Назва річки Есмань, на якій стоїть Глухів, у перекладі з перської мови означає «прекрасний шлях». Це крихітне місто останніми роками почало прагнути туристичного визнання, і його шарм у тому, що автентичності тут іще не замащено лискучою фарбою. Хоча потроху все ж таки зникають сліди занедбаності й руїни. Сюди, де немає затишно-гламурних кав’ярень, готелів і транспортних мереж (які не надто й потрібні, адже весь тутешній масштаб легко вимірюється пішим кроком), тягне повертатися.Тривалий час Глухів мав неофіційний титул «військового містечка», одного з найбільших таких на Сумщині, адже був по Другій світовій війні заселений радянськими офіцерами з їхніми сім’ями. За останнє десятиліття місто-ветеран суттєво прислухалось до голосу сучасності, перейменувало центральні вулиці Лєніна та Радянську на Києво-московську й Терещенків, прикрасило центр біло-грайливою «Стометрівкою» («за паспортом» – вулиця Ратна), перетворило старезну водонапірну башту на етнографічний музей з оглядовим майданчиком нагорі. Що й казати, зміни були настільки радикальні, що Глухів кілька років тому навіть отримав «Золотого Фенікса» – нагороду за найкращий благоустрій серед міст України. І справді, його доля чимось близька до історії міфічного птаха.
Бурные события 1547 г. обусловили необходимость глубоких государственных преобразований. Вскоре вокруг молодого царя образовалась группа приближенных к нему лиц, которую один из ее участников, князь А.М. Курбский, впоследствии назвал Избранной радой.Во главе этого кружка служилой знати и придворных встали дворянин из богатого, но незнатного рода А.Ф. Адашев и протопоп Благовещенского собора Кремля Сильвестр. К ним примыкали знатные князья А. Курбский, Н. Одоевский, М. Воротынский и др. В состав Рады входил и первый начальник Посольского приказа думный дьяк И.М. Висковатый. Активно поддерживал деятельность этого кружка митрополит Макарий.Не являясь формально государственным учреждением, Избранная рада была, по сути, правительством России и в течение 13 лет управляла государством от имени царя, последовательно осуществляя целую серию крупных реформ. По своему содержанию эти преобразования совпадали с требованиями обращенных к царю челобитных, которые были написаны в 1549 году талантливым публицистом дворянином Иваном Пересветовым. Он выступал за решительное укрепление основ Российского государства.В русле централизации находился и новый Судебник, который был принят в 1550 году. Он базировался на Судебнике 1497 года, но включал в себя более упорядоченные статьи о правилах перехода крестьян, ограничил права наместников, ужесточил наказания за разбой, вводил статьи о наказании за взяточничество. В Судебник были внесены изменения и дополнения, связанные с усилением центральной власти: контроль над наместниками, взимание единой государственной пошлины, право сбора торговых пошлин (тамги) переходило к царской администрации. Население должно было неститягло — совокупность натуральных и денежных повинностей.
