Если что, тема "Хрестові походи" 1) Відомо, що одна з основних заповідей християнства — «не убий». Як вона поєднувалась із організацією військового походу до Святої Землі? 2) Як поводилися хрестоносці в Єрусалимі? Оцініть поведінку хрестоносців.
ответ:Рома́н Мстисла́вич Га́лицкий (ок. 1150 — 19 июня 1205) — князь новгородский (1168—1170), волынский (1170—1187, 1188—1199), галицкий (1188), первый князь галицко-волынский (1199—1205), великий князь Киевский (1201, 1204). Галицко-Волынская летопись титулует его «самодержцем всея Руси» и также называет «(царём) в Руской земли». В Ипатьевской летописи под 6709 (1201) годом называется «великим князем Романом» и «самодержцем всея Руси».После смерти смоленского князя Ростислава Мстиславича и вокняжения на киевский престол Мстислава Изяславича новгородцы в 1168 году проводили от себя Святослава Ростиславича и пригласили на княжение Романа. Первый поход был проведён против полоцких князей, союзников Андрея Боголюбского — главного соперника отца Романа в борьбе за Киев. Земля была разорена, войска не дошли до Полоцка 30 вёрст. Затем Роман атаковал Торопецкое княжество смоленских Ростиславичей, также союзников Андрея.В преддверии походов Андрея и его союзников на Киев и Новгород отец послал на Роману войско во главе с Михаилом Юрьевичем (младшим братом Боголюбского), а чёрные клобуки были перехвачены Ростиславичами по дороге. Подчинив себе в 1169 году Киев, Андрей организовал поход на Новгород. Зимой 1170 года пришли к городу Мстислав Андреевич, Роман и Мстислав Ростиславичи, Всеслав Василькович Полоцкий, а также рязанский и муромский полки[10]. К вечеру 25 февраля Роман во главе новгородцев победил суздальцев и их союзников, пленил их во множестве, что продавали их за бесценок (по 2 ногаты). Однако вскоре в Новгороде наступил голод, и новгородцы предпочли заключить мир с Андреем «на всей своей воле» и пригласили на княжение Рюрика Ростиславича, а ещё через год — Юрия Андреевича.
1.На початковому етапі політика нацистів була спрямована на масову примусову еміграцію євреїв з підконтрольних ним країн. 24 листопада 1938 в газеті СС «Das Schwarze Korps» в статті «Євреї — що далі?»
До початку Другої світової війни Німеччину, Австрію і Чехословаччину залишило від 350 000 до 400 000 євреїв. З 235 000 єврейських іммігрантів в Палестині з 1932 по 1939 роки приблизно 60 000 були німецькими євреями.
8 вересня Гіммлер декларував негайну депортацію євреїв з території Рейху — чого раніше в період війни не відбувалося.
15 жовтня перший «юдентранспорт» відправився в Ліцманнштадт
18 жовтня була заборонена єврейська еміграція
1 листопада розпочалася будівництво табору смерті Белжець.
2.У Північній і Середній Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися як правило з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало колабораціонізму (співробітництва) з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Терор, геноцид, вкрай жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співробітництва. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищення польської державності і польської нації. 22% населення (6 млн) гітлерівці встигли знищити. Великим впливом користувалися загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.
Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом. Його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби з коричневою чумою за свободу і незалежність своїх країн» У русі Опору брали участь люди різноманітних політичних і релігійних поглядів - радикали і республіканці, консерватори і демократи, комуністи і соціалісти, католики і православні, члени профспілок і безпартійні; люди різних рас і національностей, різних соціальних кіл» Багатьом з них судилося покласти життя на спільний вівтар Перемоги над ненависним ворогом.
1.На початковому етапі політика нацистів була спрямована на масову примусову еміграцію євреїв з підконтрольних ним країн. 24 листопада 1938 в газеті СС «Das Schwarze Korps» в статті «Євреї — що далі?»
До початку Другої світової війни Німеччину, Австрію і Чехословаччину залишило від 350 000 до 400 000 євреїв. З 235 000 єврейських іммігрантів в Палестині з 1932 по 1939 роки приблизно 60 000 були німецькими євреями.
8 вересня Гіммлер декларував негайну депортацію євреїв з території Рейху — чого раніше в період війни не відбувалося.
15 жовтня перший «юдентранспорт» відправився в Ліцманнштадт
18 жовтня була заборонена єврейська еміграція
1 листопада розпочалася будівництво табору смерті Белжець.
2.У Північній і Середній Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися як правило з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало колабораціонізму (співробітництва) з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Терор, геноцид, вкрай жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співробітництва. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищення польської державності і польської нації. 22% населення (6 млн) гітлерівці встигли знищити. Великим впливом користувалися загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.
Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом. Його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби з коричневою чумою за свободу і незалежність своїх країн» У русі Опору брали участь люди різноманітних політичних і релігійних поглядів - радикали і республіканці, консерватори і демократи, комуністи і соціалісти, католики і православні, члени профспілок і безпартійні; люди різних рас і національностей, різних соціальних кіл» Багатьом з них судилося покласти життя на спільний вівтар Перемоги над ненависним ворогом.