Есть ли у кого-то зошит "Історія України. Всесвітня Історія. 10 клас. Тестовий контроль результатів навчання" Власов. Нужна тема 4 (контрольная робота) утвердження комуністичного режиму (прикрепите изображение)
Єретичні ідеї зустрічали запекла відсіч із боку католицької церкви.
Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників.
Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) .
Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками.
Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів.
В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата.
Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених.
Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові».
Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях.
При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню.
Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами.
Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями.
Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові.
За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції
Английскую революцию 17-го столетия (1688 г. ) в британской историографии принято называть государственным переворотом. Его результатеом стало то, что король Яков II Стюарт был смещен с престола, а новым королем Англии стал Вильгельм III Оранский. Данное событие также встречается в исторической литературе под названиями «Бескровная революция» и «Революция 1688 года» . Одним из итогов Славной революции стало принятие парламентом в 1689 Билля о правах, где в числе прочего законодательно исключалась возможность занятия английского королевского престола католиком. Реставрация Стюартов и «Славная революция» . ПРИЧИНЫ: После смерти Оливера Кромвеля ((1599-1658 гг.) , англ. гос. деятель и военачальник, вождь пуританской революции) , согласно его завещанию, протектором сделался его сын (Ричард) , который тяготился своею властью и после пятимесячного правления сложил ее с себя. Многочисленные сторонники монархического правления воспользовались этим моментом, чтобы восстановить дореволюционное государственное устройство и возвести на престол Карла Стюарта, который вступил на престол под именем Карла II (1660—85 гг.) . Т. е. состоялась реставрация Стюартов. После кратковременного торжества пуританства и индепендентства англ. церковь опять была признана господствующею в государстве (1660 г.) . Однако нац-ное самолюбие англичан было задето. После того как стало известно, что их король, стесненный парламентом в личных тратах, не дорожа ни своей, ни национальной честью, получает денежные субсидии от француза Людовика XIV (т. е. содействует французской политики в ущерб английской) . Общественное мнение сильно стало осуждать короля, когда он заключил с Людовиком договор, в силу которого уступил Франции приобретенный Кромвелем Дюнкирхен (Дюнкерк) , а себе выговорил от Людовика обещание вооруженной в случае возникновения «борьбы с собственными подданными» . Новый повод к разладу между нацией и королем подали его католические симпатии. Чтобы положить этому предел и не дать католичеству восторжествовать над англиканством, парламент издал закон о присяге, на основании которого на государственные и общественные должности в английском королевстве не должны допускаться лица, не давшие присяги в том, что они признают короля главою церкви, и будут причащаться по английскому обряду. Всем католикам закрывался доступ на службу. Парламент опасался прежних произвольных арестов и издал закон, ограждавший личную неприкосновенность англ-го гражданина. По этому закону всякий арестованный в административном порядке мог требовать письменного объяснения причины ареста и рассмотрения своего дела судом не позже как в трехдневный срок, а в случае доказанной незаконности ареста — мог требовать с администрации морального и материального удовлетворения. Этот закон, таким образом, был новым подтверждением и закреплением «петиции о правах» . Англичан волновал вопрос о престолонаследии. Вследствие бездетности Карла естественным наследником престола являлся его брат Иаков, но он был католик и по закону о присяге не мог занимать никаких должностей в государстве. При обсуждении этого вопроса парламент и нация разделились на две партии. Одна из них, бывшая по крови и по убеждениям преемницей «кавалеров» и получившая название тори, держалась консервативного (охраняющего старину) направления и в вопросе о престолонаследии высказалась за старый порядок назначения наследника престола самим королем, т. е. в пользу Иакова. Другая же, служившая выразительницей взглядов «круглоголовых» и получившая название вигов (прогрессисты) , считала возможным устранение Иакова от престола, если за это выскажется парламент — выразитель народных желаний. Тори выражали интересы землевладельческой аристократии (лендлордов) , а виги — не только интересы крупных земельных собственников, но и финансовой и торговой буржуазии. Страх перед новыми внутренними потрясениями дал перевес партии тори, и потому по смерти Карла II на английский престол вступил его брат с именем Иакова II (1685—1688).
{ответ}
Объяснение:
Єретичні ідеї зустрічали запекла відсіч із боку католицької церкви.
Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників.
Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) .
Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками.
Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів.
В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата.
Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених.
Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові».
Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях.
При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню.
Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами.
Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями.
Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові.
За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції
Подробнее - на -