Зі смертю 28 січня 98 року імператора Нерви намісник Верхньої Германії 45-річний Марк Ульпій Траян став 13-м імператором Риму. Завдяки його успішній внутрішній політиці і величезним завоюванням Римська імперія вступила в період свого найвищого розквіту і могутності.
Марк Ульпій Траян народився в колонії Італіка (поблизу сучасної Севільї) в родині римських переселенців. Його батько, кар'єрний військовий, почавши зі звичайного легіонера, дослужився до посад прокуратора Бетіки і Сирії, брав участь в Юдейській війні під командуванням майбутнього імператора Ве іана, був проконсулом в провінції Азія і за правління імператора Нерона став сенатором.
Службу 21-літній Траян розпочав у 74 році, під командуванням свого батька був у Сирії, пізніше служив у Німеччині і Тарраконській Іспанії. У січні 89 року як легат VII легіону Траян брав участь у придушенні повстання намісника провінції Верхня Германія Луція Сатурніна і, хоча прибув на берег Рейну занадто пізно, щоб якось вплинути на хід подій, він уник терору параноїдально підозрілого імператора Доміціана і в 91 році став консулом, а пізніше — прокуратором Нижньої Мезії. Після вбивства Доміціана в 96 році до влади в Римі прийшов імператор Нерва, який призначив Траяна прокуратором Верхньої Германії.
Попри успіхи проведених ним податкових і фінансових реформ, поблажливість до колишніх прихильників проклятого сенатом Доміціана і відсутність підтримки серед військових, привели до визрівання змови проти літнього Нерви і появиви політичних фракцій, які прагнули привести до влади свого ставленика. Після заколоту преторіанців у 97 році Нерва прийняв рішення власноруч призначити спадкоємця, в якості якого вибрав 44-річного Траяна, популярного не лише у середовищі рядових військових, але й серед великої кількості намісників ключових римських провінцій, у підпорядкуванні яких була більша частина армії.
Марк Ульпій Траян — перший з римських імператорів, який народився за межами Італії
25 жовтня 97 року Нерва провів офіційну процедуру усиновлення Траяна під іменем Нерва Цезар, після чого той отримав консулат на наступний рік, повноваження народного трибуна, проконсульську владу над усією Римською Германією, ставши фактичним співправителем імперії.
Помер Нерва 25 січня 98 року, через кілька тижнів після перенесеного інсульту, і 28 січня рішенням сенату був обожнений, а Траян вступив у права 13-го римського імператора. Звістку про смерть свого попередника він отримав майже через місяць, перебуваючи в Колонії Агріппіни (нині — Кьольн), але продовжив займатись зміцненням кордонів вздовж Рейну і Дунаю і лише у вересні наступного року тріумфально прибув до Риму.
Після перемоги над Дакією імперія отримала настільки велику кількість срібла і золота, що у 106 році були відмінені усі податки, а кожен платник податку отримав разву виплату, що удвічі перевищувала річну платню легіонера
Майже 20-річне правління Траяна відзначилось масштабними завоюваннями — були підкорені Дакія, Набатейське царство, Велика Вірменія та Месопотамія, завдяки чому Римська імперія досягла своїх максимальних розмірів, і до його почесного титулу «Германський», додались «Дакійський» та «Парфянський».
Траян також виявився і успішним урядовцем, котрому вдалось продовжити реформи свого попередника, направлені на підтримку громадського благополуччя, і на кошти від переможних походів розгорнути масштабні будівництва, які кардинально змінили інфраструктуру Римської імперії. Завдяки своїм успіхам Траян увійшов до числа т. зв. «п'яти хороших імператорів», за часів правління яких Римська імперія досягла свого найвищого розквіту.
Гайдуки-збройні повстанці, які боролись проти національного гноблення у Східній Європі та у окремих регіонах Азії (Західна Вірменія): проти австрійського — в Угорщині, Галичині, Закарпатті, Буковині, проти османського панування на Балканському півострові (південні слов'яни, XV–XIX століття) та у Західній Вірменії (вірмени, кінець XIX — початок XX століття, федаїни); проти польської навали та Російської імперії у Центральній Україні (гайдамаки).Гайдуцький рух був однією з найстаріших та найтриваліших форм війського спротиву гнобителям і окупантам.
Зі смертю 28 січня 98 року імператора Нерви намісник Верхньої Германії 45-річний Марк Ульпій Траян став 13-м імператором Риму. Завдяки його успішній внутрішній політиці і величезним завоюванням Римська імперія вступила в період свого найвищого розквіту і могутності.
Марк Ульпій Траян народився в колонії Італіка (поблизу сучасної Севільї) в родині римських переселенців. Його батько, кар'єрний військовий, почавши зі звичайного легіонера, дослужився до посад прокуратора Бетіки і Сирії, брав участь в Юдейській війні під командуванням майбутнього імператора Ве іана, був проконсулом в провінції Азія і за правління імператора Нерона став сенатором.
Службу 21-літній Траян розпочав у 74 році, під командуванням свого батька був у Сирії, пізніше служив у Німеччині і Тарраконській Іспанії. У січні 89 року як легат VII легіону Траян брав участь у придушенні повстання намісника провінції Верхня Германія Луція Сатурніна і, хоча прибув на берег Рейну занадто пізно, щоб якось вплинути на хід подій, він уник терору параноїдально підозрілого імператора Доміціана і в 91 році став консулом, а пізніше — прокуратором Нижньої Мезії. Після вбивства Доміціана в 96 році до влади в Римі прийшов імператор Нерва, який призначив Траяна прокуратором Верхньої Германії.
Попри успіхи проведених ним податкових і фінансових реформ, поблажливість до колишніх прихильників проклятого сенатом Доміціана і відсутність підтримки серед військових, привели до визрівання змови проти літнього Нерви і появиви політичних фракцій, які прагнули привести до влади свого ставленика. Після заколоту преторіанців у 97 році Нерва прийняв рішення власноруч призначити спадкоємця, в якості якого вибрав 44-річного Траяна, популярного не лише у середовищі рядових військових, але й серед великої кількості намісників ключових римських провінцій, у підпорядкуванні яких була більша частина армії.
Марк Ульпій Траян — перший з римських імператорів, який народився за межами Італії
25 жовтня 97 року Нерва провів офіційну процедуру усиновлення Траяна під іменем Нерва Цезар, після чого той отримав консулат на наступний рік, повноваження народного трибуна, проконсульську владу над усією Римською Германією, ставши фактичним співправителем імперії.
Помер Нерва 25 січня 98 року, через кілька тижнів після перенесеного інсульту, і 28 січня рішенням сенату був обожнений, а Траян вступив у права 13-го римського імператора. Звістку про смерть свого попередника він отримав майже через місяць, перебуваючи в Колонії Агріппіни (нині — Кьольн), але продовжив займатись зміцненням кордонів вздовж Рейну і Дунаю і лише у вересні наступного року тріумфально прибув до Риму.
Після перемоги над Дакією імперія отримала настільки велику кількість срібла і золота, що у 106 році були відмінені усі податки, а кожен платник податку отримав разву виплату, що удвічі перевищувала річну платню легіонера
Майже 20-річне правління Траяна відзначилось масштабними завоюваннями — були підкорені Дакія, Набатейське царство, Велика Вірменія та Месопотамія, завдяки чому Римська імперія досягла своїх максимальних розмірів, і до його почесного титулу «Германський», додались «Дакійський» та «Парфянський».
Траян також виявився і успішним урядовцем, котрому вдалось продовжити реформи свого попередника, направлені на підтримку громадського благополуччя, і на кошти від переможних походів розгорнути масштабні будівництва, які кардинально змінили інфраструктуру Римської імперії. Завдяки своїм успіхам Траян увійшов до числа т. зв. «п'яти хороших імператорів», за часів правління яких Римська імперія досягла свого найвищого розквіту.
Гайдуки-збройні повстанці, які боролись проти національного гноблення у Східній Європі та у окремих регіонах Азії (Західна Вірменія): проти австрійського — в Угорщині, Галичині, Закарпатті, Буковині, проти османського панування на Балканському півострові (південні слов'яни, XV–XIX століття) та у Західній Вірменії (вірмени, кінець XIX — початок XX століття, федаїни); проти польської навали та Російської імперії у Центральній Україні (гайдамаки).Гайдуцький рух був однією з найстаріших та найтриваліших форм війського спротиву гнобителям і окупантам.