Фашистське втручання в економіку було розроблене для підвищення престижу країни та нарощування військової сили країни. У перші роки правління, фашисти йшли на компроміси із бізнесом та врятували непрацездатні банки. Однак, як і у більшості країн, у 1926 році експорт різко впав, безробіття зросло, заробітна плата була заморожена або навіть знижена. Проте, через нарощування військової міцності країни, розширилася такі галузі виробництва, як: металургія, електроенергія та хімічна промисловість. Ще однією причиною посилення цих галузей було й те, що їхні ринки були внутрішніми, і їм сприяв дешевший імпорт сировини. На жаль, значущі для країни та населення галузі промисловості, що виробляють текстиль, продукти харчування та транспортні засоби, які залежали від зовнішніх ринків, скоротилися.
Після вторгнення фашистської Італії в Ефіопію (це сталося в 1935–1936 роках), організація Ліга Націй піддала італійську економіку економічним санкціям. Однак це призвело до більш масштабного прагнення до національної самодостатності або автаркії. Він, у відповідь, ввів високі тарифи для країн, які бажали торгувати, окрім Німеччини. Більша частина експорту була спрямована на Німеччину, Швейцарію, Африку.
Однією із найяскравіших суперечливостей колоніальної політики є нав’язувавння стилю життя аборигенам. Так, справді, однією з цілей колонізації є виховання аборигенів. З одного боку, колонізатори, таким чином, хочуть відкрити так зване «вікно в Європу», додати можливостей, які ми отримуємо від освіти. Однак освіта та моделі життя колонізаторів створює окрему касту людей, які «майже як ми, але ще не зовсім такі». Вони залишаються у своєму середовищі та стають моторошною тінню колонізатора. Ба більше, таким чином стирається автентичність корінного населення: їх традиції та культура.
Ще однією суперечливістю є модернізація колоній. Привнесення ноу-хау, відкриття ресурсної бази і тому подібне – все це сприяло до виснаження ресурсного потенціалу, збіднення корінного населення та погіршення екологічної ситуації. З іншої сторони – це збільшувало кількість робочих місць. А останнє, як очевидно, допомагає збагатитися та жити не на межі зубожіння.
Попри всі суперечності, це частина всесвітньої історії, плоди якої ми можемо бачити й досі. Зокрема, несення метрополіями відповідальності за свої колонії (міграційна криза, яка розпочалася і триває в країнах Європи, зокрема): надання притулку, освіти, роботи та безпеки в цілому.
Фашистське втручання в економіку було розроблене для підвищення престижу країни та нарощування військової сили країни. У перші роки правління, фашисти йшли на компроміси із бізнесом та врятували непрацездатні банки. Однак, як і у більшості країн, у 1926 році експорт різко впав, безробіття зросло, заробітна плата була заморожена або навіть знижена. Проте, через нарощування військової міцності країни, розширилася такі галузі виробництва, як: металургія, електроенергія та хімічна промисловість. Ще однією причиною посилення цих галузей було й те, що їхні ринки були внутрішніми, і їм сприяв дешевший імпорт сировини. На жаль, значущі для країни та населення галузі промисловості, що виробляють текстиль, продукти харчування та транспортні засоби, які залежали від зовнішніх ринків, скоротилися.
Після вторгнення фашистської Італії в Ефіопію (це сталося в 1935–1936 роках), організація Ліга Націй піддала італійську економіку економічним санкціям. Однак це призвело до більш масштабного прагнення до національної самодостатності або автаркії. Він, у відповідь, ввів високі тарифи для країн, які бажали торгувати, окрім Німеччини. Більша частина експорту була спрямована на Німеччину, Швейцарію, Африку.
Однією із найяскравіших суперечливостей колоніальної політики є нав’язувавння стилю життя аборигенам. Так, справді, однією з цілей колонізації є виховання аборигенів. З одного боку, колонізатори, таким чином, хочуть відкрити так зване «вікно в Європу», додати можливостей, які ми отримуємо від освіти. Однак освіта та моделі життя колонізаторів створює окрему касту людей, які «майже як ми, але ще не зовсім такі». Вони залишаються у своєму середовищі та стають моторошною тінню колонізатора. Ба більше, таким чином стирається автентичність корінного населення: їх традиції та культура.
Ще однією суперечливістю є модернізація колоній. Привнесення ноу-хау, відкриття ресурсної бази і тому подібне – все це сприяло до виснаження ресурсного потенціалу, збіднення корінного населення та погіршення екологічної ситуації. З іншої сторони – це збільшувало кількість робочих місць. А останнє, як очевидно, допомагає збагатитися та жити не на межі зубожіння.
Попри всі суперечності, це частина всесвітньої історії, плоди якої ми можемо бачити й досі. Зокрема, несення метрополіями відповідальності за свої колонії (міграційна криза, яка розпочалася і триває в країнах Європи, зокрема): надання притулку, освіти, роботи та безпеки в цілому.