Греция небольшая по размерам страна, к тому же разделенная на государства. Однако именно Фемистокл сумел убедить греков объединиться в военный союз и направить найденное серебро на строительство флота. Свои идеи Фемистокл высказывал на народном собрании. К сожалению, речь военного деятеля не сохранилась, но если бы вам представилась возможность как Фемистоклу выступать перед собранием греков, какие слова вы бы сказали им, чтобы повторить успех Фемистокла? Оформите свое воззвание в 5-7 предложениях.
Наряду с усилением демократических и леворадикальных течений появилась тенденция к фашизации страны. Упорная борьба между различными политическими силами в свою очередь определила особенности антикризисной политики и во многом повлияла на длительность кризиса.
Подавление коммунистами и социалистами в феврале 1934г. попытки фашистского путча вызвало заметный рост влияния двух левых партий: социалистической (СФИО) и коммунистической (ФКП), объединившихся в Народный фронт, и соответственно, падение авторитета правительства.
4 июля 1936 года было создано первое правительство Народного фронта, 7 июля было подписано соглашение между всеобщей конфедерацией труда и предпринимателями об увеличении заработной платы, признании профсоюзов и института цеховых старост.
Этот документ и большая часть положений платформы Народного фронта были закреплены законодательно парламентом страны. Это было триумфом народного фронта и кульминацией рабочего движения в его поддержку.
Увеличение расходов по социальным статьям поставило правительство перед проблемой непомерно разбухшего дефицита государственного бюджета. Это заставило правительство пойти на первую девальвацию франка, что не замедлило отрицательно сказаться на уровне жизни самых широких слоев граждан. Левая направленность политики правительства социалистов усилению бегства капиталов из страны, углублению процесса сокращения производства, появлению иных форм противодействия правительственному кризису со стороны прежде всего крупного капитала.
В этих условиях правительство Блюма не решалось поставить под государственный контроль деятельность Французского банка и начать налоговую реформу. Пауза в действиях правительства вызвала политический кризис и как результат – смену кабинета министров.
Правительство социалиста – радикала Камиля Шотана попыталось найти компромисс между интересами широких слоев населения и представителей крупного капитала за счет некоторого ограничения требований программы Народного фронта. Однако, несмотря на существенное свертывание бюджетных расходов состояние финансовой системы еще более ухудшилось, что вынудило правительство вторично произвести девальвацию национальной валюты.
Непоследовательность антикризисных действий привели к расколу внутри самого Народного фронта, в результате чего трансформировалась и его программа.
В результате нового правительственного кризиса весной 1938г. формируется 2-й кабинет Блюма, который проводит дальнейшее свертывание политики Народного фронта.
Сформированное в апреле 1938г. правительство Эдуарда Даладье окончательно отказалось от программы Народного фронта на основе полученных им от парламента чрезвычайных полномочий.
Состояние экономической нестабильности было характерно для Франции вплоть до конца 30-х годов, что во многом объясняется непоследовательностью антикризисных мероприятий, а по сути отсутствием согласованной общенациональной программы выхода из кризиса. В результате этого Франция существенно уступила свои позиции на мировых рынках. Некоторое оживление в экономике страны было вызвано накануне войны усилением государственных ассигнований на военное строительство.
Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури.
Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Внаслідок того, що імперія цілеспрямовано перетворювала Наддніпрянщину на пересічну провінцію, чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на Батьківщині та вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури. Проте більшість із них, навіть далеко від рідної землі залишалася представниками свого народу, продовжувала своїми працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення, хоч і здійснені за межами Батьківщини, належать до української культури.
Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.
Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати. Уособленням цих поглядів стало твердження російського громадського діяча, Віссаріона Бєлінського, що «злившися навіки з єдинокровною їй Росією, Малоросія відчинила до себе двері цивілізації, освіті, мистецтву, науці...» Такі думки, незважаючи на їхню безпідставність, імперія послідовно обстоювала, пояснюючи характер своєї національно-культурної політики на українських землях.
У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.
Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.