- вводится в оборот польский язык и принимается католичество
- культуры сливаются под эгидой польской культуры
- Речь Посполитая была мировым лидером, одним из основных игроков в геополитике
- планы по созданию церковной унии
- отмена таможенных границ между Литвой и Польшей
- Польша защитила Литву от России в военном плане, не дала ей раствориться
- Польша и Литва имели разные армии
Последствия отрицательные:
- Уния укрепила положение и власть монарха
- Уния обеспечила доминирующее положение шляхты (положительно для польской стороны)
- Закрепление полномочий власти на местах привело к росту коррупции
- «Либерум вето» - сейм мог сам принимать политические решения без учета мнения литовской стороны
- полонизация
- православие было нелегальным
- бесправное закрепощение крестьян
- товары первой необходимости облагались налогом
- Шляхта просто воровала и приумножала свое богатство (посредством земель), но не хотела что-либо менять, развивать экономику
- Речь Посполитая осталась аграрной страной
- Упадок образования и грамотности
- Литва потеряла Волынь, Подляшье, Подолье, Киевское воеводство
2.
Вся власть и государственное управление в княжестве принадлежали великому князю литовскому (господарю), иногда бывшему и королём польским. Ему были подчинены князья и крупные феодалы-паны, управлявшие отдельными княжествами и землями. Великий князь имел широкие полномочия: право вести международные дела, вступать в союзы, объявлять войну и мир, руководить военными силами. Ему принадлежало право законодательной инициативы, за его подписью издавались все важные законодательные акты.
Важную роль в государственном управлении в XV — первой половины XVI века играла Рада, куда входили наиболее богатые паны, занимавшие высшие государственно-административные должности ( маршалки, канцлеры, гетманы, подскарбии, наместники, воеводы,старосты) и католические епископы. Рада, созданная как совещательный орган при великом князе, с конца XV века начала ограничивать великокняжескую власть.
3.
ответ
ответ дан
ludmila1992ukr
Основную массу сельского населения составляли тяглые люди (в широком смысле), собственно крестьяне. Они различались степенью зависимости от феодала и выполняемыми в его пользу повинностями:
- тяглые люди (в узком смысле) за землю отрабатывали в пользу феодала барщину (панщину);
- дворные люди служили при дворе феодала;
- промысловые крестьяне занимались в основном промыслами (охота, рыбная ловля);
- осадные крестьяне платили феодалу денежный оброк (чинш) в зависимости от величины земельного надела;
- куничники платили оброк (куницу) за аренду пустующего земельного надела.
- крестьяне-данники платили денежный или натуральный оброк (дань);
- дольники вносили дань натурой в виде четвёртой части (доли) урожая;
- бобыли, кутники, коморники, халупники — малоземельные и совсем безземельные крестьяне, которые были вынуждены зарабатывать себе на жизнь разного рода промыслами, ремеслом, наёмным трудом на чужой земле
4.
Католицизм был религией верхушки власти в Речи Посполитой. Короли Речи Посполитой и дворянство в большинстве своем были католиками. На территории Речи Посполитой Католическая церковь занимала практически весь северо-запад страны. Православная церковь во главе с Киевским патриархатом занимала восточные территории - бывшие земли Киевской Руси. Сосуществование этих двух церквей нельзя назвать мирным, но стороны старались удерживать мирную нетерпимость. После Кревской унии прежде всего гонениям подвергаются местные язычники. Однако в тот же момент начинается заметное притеснение православной церкви. Католики унижают православных, заставляют православных дворян отрекаться в пользу католицизма, отбирают все статусы и все нажитое у тех, кто остался верен православию. До Брестской унии положение православных и без того было плачевным, и казалось, что хуже уже быть не может. Брестская уния еще сильнее унизила православных. Митрополит объявил о подчинении православных Папе римскому, но сохранял за православными византийские обычаи и службу на церковнославянском языке. Это понравилось не всем.
5.
И Реформация, и Контрреформации поставили в центр человеческую личность, энергичную, устремленную на преобразование мира, с ярко выраженным волевым началом. Но Реформация при этом имела более дисциплинирующее воздействие: она поощряла индивидуализм, но вводила его в строгие рамки морали, основанной на религиозных ценностях.
Пояснення:Переяславська рада (1654 р.) - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою.
Під час національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького 1648-1657 рр. уряд Гетьманщини підтримував дипломатичні стосунки і укладав воєнно-політичні союзи з багатьма державами - Кримським ханством, Туреччиною, Московською державою, Молдавією та ін. Постійні зради Кримського ханства, ненадійність з боку інших союзників штовхали гетьмана на підтримання тісних контактів з Москвою, яка була зацікавлена у зростанні свого впливу в Україні.
Восени 1653 р. Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московської держави, а 23.10.(2.11).1653 р. московський уряд оголосив війну Речі Посполитій. Для ведення переговорного процесу між обома державами в Україну з Москви 9(19).10.1653 р. вирушило велике посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. У його складі були також окольничий Олфер'єв, дяк Л. Лопухін, представники духовентства.
Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло 31.12.1653 (10.1.1654 р.). Б. Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6(16).1.1654 р. У Переяславі відбулася 8(18).1.1654 р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. В ній взяли участь предствники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовнство мало привести їх до присяги. Однак, Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв'язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин, а посли залишились чекати у соборі. В ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили В. Бутурліна - скласти присягу, але безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України і заявляв, що "царское слово переменно не бывает". Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склала присягу.
Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор - хоругву, булаву та шапку. Після Переяславської Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними присягу склали 127 328 осіб чоловічої статі. Відмовились присягати Уманський і Брацлавський полковники І. Богун та І. Сірко, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим.
У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав - України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України.
Слід також звернути увагу на той факт, що під час Переяславської Ради не було укладено жодного офіційного правового акту, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.
Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою статті". Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений і значно змінений.
1.
Последствия положительные:
- вводится в оборот польский язык и принимается католичество
- культуры сливаются под эгидой польской культуры
- Речь Посполитая была мировым лидером, одним из основных игроков в геополитике
- планы по созданию церковной унии
- отмена таможенных границ между Литвой и Польшей
- Польша защитила Литву от России в военном плане, не дала ей раствориться
- Польша и Литва имели разные армии
Последствия отрицательные:
- Уния укрепила положение и власть монарха
- Уния обеспечила доминирующее положение шляхты (положительно для польской стороны)
- Закрепление полномочий власти на местах привело к росту коррупции
- «Либерум вето» - сейм мог сам принимать политические решения без учета мнения литовской стороны
- полонизация
- православие было нелегальным
- бесправное закрепощение крестьян
- товары первой необходимости облагались налогом
- Шляхта просто воровала и приумножала свое богатство (посредством земель), но не хотела что-либо менять, развивать экономику
- Речь Посполитая осталась аграрной страной
- Упадок образования и грамотности
- Литва потеряла Волынь, Подляшье, Подолье, Киевское воеводство
2.
Вся власть и государственное управление в княжестве принадлежали великому князю литовскому (господарю), иногда бывшему и королём польским. Ему были подчинены князья и крупные феодалы-паны, управлявшие отдельными княжествами и землями. Великий князь имел широкие полномочия: право вести международные дела, вступать в союзы, объявлять войну и мир, руководить военными силами. Ему принадлежало право законодательной инициативы, за его подписью издавались все важные законодательные акты.
Важную роль в государственном управлении в XV — первой половины XVI века играла Рада, куда входили наиболее богатые паны, занимавшие высшие государственно-административные должности ( маршалки, канцлеры, гетманы, подскарбии, наместники, воеводы,старосты) и католические епископы. Рада, созданная как совещательный орган при великом князе, с конца XV века начала ограничивать великокняжескую власть.
3.
ответ
ответ дан
ludmila1992ukr
Основную массу сельского населения составляли тяглые люди (в широком смысле), собственно крестьяне. Они различались степенью зависимости от феодала и выполняемыми в его пользу повинностями:
- тяглые люди (в узком смысле) за землю отрабатывали в пользу феодала барщину (панщину);
- дворные люди служили при дворе феодала;
- промысловые крестьяне занимались в основном промыслами (охота, рыбная ловля);
- осадные крестьяне платили феодалу денежный оброк (чинш) в зависимости от величины земельного надела;
- куничники платили оброк (куницу) за аренду пустующего земельного надела.
- крестьяне-данники платили денежный или натуральный оброк (дань);
- дольники вносили дань натурой в виде четвёртой части (доли) урожая;
- бобыли, кутники, коморники, халупники — малоземельные и совсем безземельные крестьяне, которые были вынуждены зарабатывать себе на жизнь разного рода промыслами, ремеслом, наёмным трудом на чужой земле
4.
Католицизм был религией верхушки власти в Речи Посполитой. Короли Речи Посполитой и дворянство в большинстве своем были католиками. На территории Речи Посполитой Католическая церковь занимала практически весь северо-запад страны. Православная церковь во главе с Киевским патриархатом занимала восточные территории - бывшие земли Киевской Руси. Сосуществование этих двух церквей нельзя назвать мирным, но стороны старались удерживать мирную нетерпимость. После Кревской унии прежде всего гонениям подвергаются местные язычники. Однако в тот же момент начинается заметное притеснение православной церкви. Католики унижают православных, заставляют православных дворян отрекаться в пользу католицизма, отбирают все статусы и все нажитое у тех, кто остался верен православию. До Брестской унии положение православных и без того было плачевным, и казалось, что хуже уже быть не может. Брестская уния еще сильнее унизила православных. Митрополит объявил о подчинении православных Папе римскому, но сохранял за православными византийские обычаи и службу на церковнославянском языке. Это понравилось не всем.
5.
И Реформация, и Контрреформации поставили в центр человеческую личность, энергичную, устремленную на преобразование мира, с ярко выраженным волевым началом. Но Реформация при этом имела более дисциплинирующее воздействие: она поощряла индивидуализм, но вводила его в строгие рамки морали, основанной на религиозных ценностях.
6. -
7. -
Відповідь:
Пояснення:Переяславська рада (1654 р.) - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою.
Під час національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького 1648-1657 рр. уряд Гетьманщини підтримував дипломатичні стосунки і укладав воєнно-політичні союзи з багатьма державами - Кримським ханством, Туреччиною, Московською державою, Молдавією та ін. Постійні зради Кримського ханства, ненадійність з боку інших союзників штовхали гетьмана на підтримання тісних контактів з Москвою, яка була зацікавлена у зростанні свого впливу в Україні.
Восени 1653 р. Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московської держави, а 23.10.(2.11).1653 р. московський уряд оголосив війну Речі Посполитій. Для ведення переговорного процесу між обома державами в Україну з Москви 9(19).10.1653 р. вирушило велике посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. У його складі були також окольничий Олфер'єв, дяк Л. Лопухін, представники духовентства.
Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло 31.12.1653 (10.1.1654 р.). Б. Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6(16).1.1654 р. У Переяславі відбулася 8(18).1.1654 р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. В ній взяли участь предствники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовнство мало привести їх до присяги. Однак, Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв'язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин, а посли залишились чекати у соборі. В ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили В. Бутурліна - скласти присягу, але безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України і заявляв, що "царское слово переменно не бывает". Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склала присягу.
Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор - хоругву, булаву та шапку. Після Переяславської Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними присягу склали 127 328 осіб чоловічої статі. Відмовились присягати Уманський і Брацлавський полковники І. Богун та І. Сірко, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим.
У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав - України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України.
Слід також звернути увагу на той факт, що під час Переяславської Ради не було укладено жодного офіційного правового акту, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.
Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою статті". Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений і значно змінений.