Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Спартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.
1 гражданская война в Древнем Риме- из-за неразрешимых противоречий между двумя группировками, сплотившимися вокруг Луция Корнелия Суллы и с другой группировки Гаем Марием младшим. Проведение законопроекта о распределении италиков по всем трибам стало, однако, важнейшим политическим шагом партии марианцев. По результатам Союзнической войны, как уже было отмечено, италики получили лишь формально равные права с римлянами. На деле же они не оказывали хоть сколько-нибудь заметное влияние на решение политических вопросов, поскольку были зачислены исключительно в последние, самые многочисленные трибы. Вероятно, это было сделано римскими законодателями для того, чтобы успокоить италиков видимым дарованием им того, за что они боролись. Действительно, одними военными средствами сражаться на всех фронтах римляне не смогли бы.
Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Спартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.