1)Передумови. Спроби «короля емігрантів» Карла X відновити управління Францією методами «старого порядку». Порушення правлячими колами країни конституційних норм, утиски інтересів широких верств суспільства.
2)Причини. Виникнення політичної кризи у Франції, зростання конфронтаційних настроїв у суспільстві. Нездатність ліберальної опозиції досягти компромісу з владою підштовхнула її до активних дій.
3)Завдання. Усунути від влади Карла X та його прибічників. Поновити дію «Хартії 1814 року».
4)Основні події
27 липня 1830 р. - Початок народного повстання в Парижі.
28 липня 1830 р. - Корінний перелом у ході повстання: на бік повстанців почали переходити урядові війська.
29 липня 1830 р. - Повстанці захопили королівський палац Тюїльрі. Карл X зрікся престолу.
5)Результати. Крах політичного курсу ультрароялістів і повалення монархії Бурбонів у Франції. Установлення у Франції конституційної монархії, орієнтованої на інтереси торговельно-фінансової і, частково, промислової буржуазії.
6)Історичне значення. Засвідчила безперспективність спроб поновити у Франції «старий порядок». Створила умови для подальшого розвитку Франції шляхом буржуазного прогресу.
Бельгійська революція.
1)Причини: Утиски франкомовного католицького населення.
2)Мета: Конфлікт 1830 року, який призвів до відокремлення південних провінцій від Нідерландського королівства і утворення незалежного Королівства Бельгія.
3)Основні події: 25 серпня 1830 року в Брюсселі почалися заворушення, бунтарі почали грабувати крамниці. До них долучилися театрали, які щойно вийшли з театру Монне після прослуховування опери «Німа з Потріці» Даніеля Обера. В наступні дні заворушення поширилося всім краєм. Заколотники захоплювали фабрики й руйнували машини.
4)Результат:проголошення незалежності Бельгії.
5)Історичне значення полягає в тому, що за підсумками революції країна звільнилася від голландського панування і стала незалежною державою.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Липнева революція.
1)Передумови. Спроби «короля емігрантів» Карла X відновити управління Францією методами «старого порядку». Порушення правлячими колами країни конституційних норм, утиски інтересів широких верств суспільства.
2)Причини. Виникнення політичної кризи у Франції, зростання конфронтаційних настроїв у суспільстві. Нездатність ліберальної опозиції досягти компромісу з владою підштовхнула її до активних дій.
3)Завдання. Усунути від влади Карла X та його прибічників. Поновити дію «Хартії 1814 року».
4)Основні події
27 липня 1830 р. - Початок народного повстання в Парижі.
28 липня 1830 р. - Корінний перелом у ході повстання: на бік повстанців почали переходити урядові війська.
29 липня 1830 р. - Повстанці захопили королівський палац Тюїльрі. Карл X зрікся престолу.
5)Результати. Крах політичного курсу ультрароялістів і повалення монархії Бурбонів у Франції. Установлення у Франції конституційної монархії, орієнтованої на інтереси торговельно-фінансової і, частково, промислової буржуазії.
6)Історичне значення. Засвідчила безперспективність спроб поновити у Франції «старий порядок». Створила умови для подальшого розвитку Франції шляхом буржуазного прогресу.
Бельгійська революція.
1)Причини: Утиски франкомовного католицького населення.
2)Мета: Конфлікт 1830 року, який призвів до відокремлення південних провінцій від Нідерландського королівства і утворення незалежного Королівства Бельгія.
3)Основні події: 25 серпня 1830 року в Брюсселі почалися заворушення, бунтарі почали грабувати крамниці. До них долучилися театрали, які щойно вийшли з театру Монне після прослуховування опери «Німа з Потріці» Даніеля Обера. В наступні дні заворушення поширилося всім краєм. Заколотники захоплювали фабрики й руйнували машини.
4)Результат:проголошення незалежності Бельгії.
5)Історичне значення полягає в тому, що за підсумками революції країна звільнилася від голландського панування і стала незалежною державою.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.