Османы воспользовались религиозными и политическими разногласиями внутри Европы и предоставили Франции торговые привилегии с целью испортить отношения между европейцами. Наблюдая за движением протестантов во главе с Мартином Лютером, они предприняли некоторые шаги по предоставлению .
Турецко-французские отношения
При султане Сулеймане Франция хотела тесного сотрудничества с Османами. Так как в XV веке после столетней войны с Англией она захотела захватить Италию. Во время Возрождения Италия становилась богаче, поэтому Франция желала приобрести богатства итальянских земель. Италия была разделена на несколько городов-государств, и между ними были разногласия.
Король Франции Чарльз VII объявил, что он наследник в Неаполитанском королевстве. После этих событий Святой престол, Испания, Венеция, Милан и Англия заключили священный союз и в 1495 г. отбросили Францию за пределы Италии. В 1499 новый король Франции Людовик XII захватил Милан. Он, Фердинанд, Папа Юлий II и император Максимилиан договорились разделить между собой Венецианскую Республику, но их союз вскоре распался. Святой престол, Фердинанд, Генрих VIII, Максимилиан и Венеция отбросили Францию за пределы Италии.
Карл V Габсбург стал королем в 1516 году в Испании. В это время Франция была сильным государством и хотела корону Священной Римской империи германской нации. В 1525 году Франсуа I и Карл V Габсбург воевали. Франсуа попал в плен.
Союз Франции и Генуи распался. Франция почувствовала необходимость найти нового союзника в борьбе против врага. Перед ней стоял один выбор: обратиться за к Османской империи. Несмотря на разные религии государств, они объединились, имея общую политику.
Из-за своей отдаленности Франция никак не могла угрожать Османской империи. Когда Франсуа I был в плену, его мать послала письмо в Стамбул с заявлением о дружбе и о в освобождении ее сына. Султан Сулейман решил заключить союз с Францией. Основным противником Сулеймана был Карл V. Чтобы ослабить государство Габсбургов, он решил воевать на всех фронтах, желая ослабить и единство в Европе.
В 1532-1541 гг. османско-французские отношения стремительно развивались, стороны решили объединиться против общего врага — династии Габсбургов. Франция хотела, чтобы Османы выступили против Габсбургов на Средиземном море, потому что военная экспедиция Османов вызвала большое беспокойство в христианском мире и это событие поставило Францию в тяжелое положение.
Для Султана Сулеймана хорошие отношения с Францией были важны. С этой целью Он послал Франции 100 тыс. золотых монет. С 1532 г. в отношениях с Францией произошел стремительный прогресс. Через три года в Стамбул прибыл французский посланник с целью принудить выступить Османов против Габсбургов на море и на суше.
После 1543 Османы на время прекратили наступления на Габсбургов. Франсуа не опасался вступать в войну Габсбургами, но заключил мирный договор. Но через некоторое время Франсуа снова стал проводить агрессивную политику по отношению к Габсбургам. После смерти Франсуа на престол взошел Генрих II .Он проводил нестабильную внешнюю политику, поэтому Султан Сулейман хотел заключить договор. Из-за продолжающейся Реформации император Карл V заключил мирный договор с Османами, чтобы предотвратить дальнейшее распространение религиозного кризиса на территории своего государства. В 1547 г было установлено Адрианопольское перемирие между Османами и Габсбургами.
Между Францией и Габсбургами снова произошло столкновение в 1557. Франция обратилась за к Османам, но Султан Сулейман усомнился в действиях французского короля по религиозным причинам и отказал в его . После смерти короля Франции Генриха II, Османы не воспринимали Францию как союзницу. Султан Сулейман начал длительные переговоры о мире с Фердинандом. В конечном итоге они заключили восьмилетний мир в 1562.
Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби (хвалебні пісні). На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Учасники мазали особу винною гущавиною, надягали маски і козлині шкури. Разом з урочистими і сумними, виспівували веселі, а часто і непристойні пісні. Урочиста частина свята дала народження трагедії, весела і жартівлива - комедії.
Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде свій початок від заспівувачів дифірамба, а комедія - від заспівувачів фалічних пісень. Ці заспівувачі, відповідаючи на питання хору, могли розказати про які-небудь події з життя бога і спонукати хор до співу. До цієї розповіді домішувалися елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята.
Проливають світло на походження грецької драми і самі слова трагедія і комедія. Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос - козел і оді - пісня, тобто пісня козлів, оскільки супутниками Діоніса були сатири, козлоногі істоти, що прославляли подвиги і страждання бога. Слово комедія теж походило від двох грецьких слів комос і оді. Слово комос позначало хід підвипилого натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами і насмішками на сільському святі на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає пісню комоса.
Ґрунтом Давньогрецького мистецтва вважають міфологію. В ході розвитку грецької трагедії до її сюжетів, окрім міфів про Діоніса, ввійшли розповіді про долі героїв старовини - Едіпа, Агамемнона, Геракла і Фесея, і інших. Таким чином, грецька драматургія запозичила свої сюжети з міфології. Це пояснюється характером грецької міфології - її глибокої художньої виразності. Міфологія греків виросла з прагнення пояснити навколишній світ, і була тісно пов'язана з релігією. Грецька трагедія цілком ґрунтується на міфології. Але крізь міфологічну оболонку драматург відображав в трагедії сучасне суспільне життя, виказував свої політичні, філософські і етичні переконання. Використання міфології робило трагедію надзвичайно дохідливою. У кожній п'єсі глядач зустрічав вже знайомих йому осіб і події, і міг вільніше стежити за тим, як ці міфи переробляла творча фантазія драматурга.
За свідченням самих греків, трагедія вже в другій половині VI ст. до н.е. досягла значного розвитку, використавши багату спадщину епосу і лірики. Посиленню дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця - актора. Феспід був першим афінським трагічним поетом. Перша постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора.
Твори ранніх грецьких трагіків до наших днів не дійшли. В змісті комедії, так само як і в трагедії, з перших же днів її існування до релігійних мотивів домішувалися житейські, які надалі займали все більше і більше місця і врешті-решт стали переважаючими, або навіть єдиними, хоча в цілому комедія, як і раніше, вважалася присвяченою Діонісу. Учасники комоса стали розігрувати і маленькі комічні сценки: викрадення злодіями їстівних запасів і вина, і інші сценки. До жартів, пісень і невеликих сценок вже у той час домішувалися елементи соціальної сатири.
З'явилась з аттичного комоса і стародавня аттична комедія (V ст. до н.е.), яка була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала питання політичного устрою, діяльності окремих установ Афінської республіки, її зовнішньої політики, війни, миру і т.п. Така комедія існувала в умовах афінської рабовласницької демократії. Свого вищого виразу театральне мистецтво V ст. до н.е. досягло у творчості трьох великих трагіків - Есхіла, Софокла, Еврипіда - і комедіографа Аристофана. Одночасно з ними писали й інші драматурги, але до наших днів дійшли тільки невеликі уривки їх творів, а іноді і лише ім'я того або іншого поета.
Османы воспользовались религиозными и политическими разногласиями внутри Европы и предоставили Франции торговые привилегии с целью испортить отношения между европейцами. Наблюдая за движением протестантов во главе с Мартином Лютером, они предприняли некоторые шаги по предоставлению .
Турецко-французские отношения
При султане Сулеймане Франция хотела тесного сотрудничества с Османами. Так как в XV веке после столетней войны с Англией она захотела захватить Италию. Во время Возрождения Италия становилась богаче, поэтому Франция желала приобрести богатства итальянских земель. Италия была разделена на несколько городов-государств, и между ними были разногласия.
Король Франции Чарльз VII объявил, что он наследник в Неаполитанском королевстве. После этих событий Святой престол, Испания, Венеция, Милан и Англия заключили священный союз и в 1495 г. отбросили Францию за пределы Италии. В 1499 новый король Франции Людовик XII захватил Милан. Он, Фердинанд, Папа Юлий II и император Максимилиан договорились разделить между собой Венецианскую Республику, но их союз вскоре распался. Святой престол, Фердинанд, Генрих VIII, Максимилиан и Венеция отбросили Францию за пределы Италии.
Карл V Габсбург стал королем в 1516 году в Испании. В это время Франция была сильным государством и хотела корону Священной Римской империи германской нации. В 1525 году Франсуа I и Карл V Габсбург воевали. Франсуа попал в плен.
Союз Франции и Генуи распался. Франция почувствовала необходимость найти нового союзника в борьбе против врага. Перед ней стоял один выбор: обратиться за к Османской империи. Несмотря на разные религии государств, они объединились, имея общую политику.
Из-за своей отдаленности Франция никак не могла угрожать Османской империи. Когда Франсуа I был в плену, его мать послала письмо в Стамбул с заявлением о дружбе и о в освобождении ее сына. Султан Сулейман решил заключить союз с Францией. Основным противником Сулеймана был Карл V. Чтобы ослабить государство Габсбургов, он решил воевать на всех фронтах, желая ослабить и единство в Европе.
В 1532-1541 гг. османско-французские отношения стремительно развивались, стороны решили объединиться против общего врага — династии Габсбургов. Франция хотела, чтобы Османы выступили против Габсбургов на Средиземном море, потому что военная экспедиция Османов вызвала большое беспокойство в христианском мире и это событие поставило Францию в тяжелое положение.
Для Султана Сулеймана хорошие отношения с Францией были важны. С этой целью Он послал Франции 100 тыс. золотых монет. С 1532 г. в отношениях с Францией произошел стремительный прогресс. Через три года в Стамбул прибыл французский посланник с целью принудить выступить Османов против Габсбургов на море и на суше.
После 1543 Османы на время прекратили наступления на Габсбургов. Франсуа не опасался вступать в войну Габсбургами, но заключил мирный договор. Но через некоторое время Франсуа снова стал проводить агрессивную политику по отношению к Габсбургам. После смерти Франсуа на престол взошел Генрих II .Он проводил нестабильную внешнюю политику, поэтому Султан Сулейман хотел заключить договор. Из-за продолжающейся Реформации император Карл V заключил мирный договор с Османами, чтобы предотвратить дальнейшее распространение религиозного кризиса на территории своего государства. В 1547 г было установлено Адрианопольское перемирие между Османами и Габсбургами.
Между Францией и Габсбургами снова произошло столкновение в 1557. Франция обратилась за к Османам, но Султан Сулейман усомнился в действиях французского короля по религиозным причинам и отказал в его . После смерти короля Франции Генриха II, Османы не воспринимали Францию как союзницу. Султан Сулейман начал длительные переговоры о мире с Фердинандом. В конечном итоге они заключили восьмилетний мир в 1562.
Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби (хвалебні пісні). На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Учасники мазали особу винною гущавиною, надягали маски і козлині шкури. Разом з урочистими і сумними, виспівували веселі, а часто і непристойні пісні. Урочиста частина свята дала народження трагедії, весела і жартівлива - комедії.
Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде свій початок від заспівувачів дифірамба, а комедія - від заспівувачів фалічних пісень. Ці заспівувачі, відповідаючи на питання хору, могли розказати про які-небудь події з життя бога і спонукати хор до співу. До цієї розповіді домішувалися елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята.
Проливають світло на походження грецької драми і самі слова трагедія і комедія. Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос - козел і оді - пісня, тобто пісня козлів, оскільки супутниками Діоніса були сатири, козлоногі істоти, що прославляли подвиги і страждання бога. Слово комедія теж походило від двох грецьких слів комос і оді. Слово комос позначало хід підвипилого натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами і насмішками на сільському святі на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає пісню комоса.
Ґрунтом Давньогрецького мистецтва вважають міфологію. В ході розвитку грецької трагедії до її сюжетів, окрім міфів про Діоніса, ввійшли розповіді про долі героїв старовини - Едіпа, Агамемнона, Геракла і Фесея, і інших. Таким чином, грецька драматургія запозичила свої сюжети з міфології. Це пояснюється характером грецької міфології - її глибокої художньої виразності. Міфологія греків виросла з прагнення пояснити навколишній світ, і була тісно пов'язана з релігією. Грецька трагедія цілком ґрунтується на міфології. Але крізь міфологічну оболонку драматург відображав в трагедії сучасне суспільне життя, виказував свої політичні, філософські і етичні переконання. Використання міфології робило трагедію надзвичайно дохідливою. У кожній п'єсі глядач зустрічав вже знайомих йому осіб і події, і міг вільніше стежити за тим, як ці міфи переробляла творча фантазія драматурга.
За свідченням самих греків, трагедія вже в другій половині VI ст. до н.е. досягла значного розвитку, використавши багату спадщину епосу і лірики. Посиленню дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця - актора. Феспід був першим афінським трагічним поетом. Перша постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора.
Твори ранніх грецьких трагіків до наших днів не дійшли. В змісті комедії, так само як і в трагедії, з перших же днів її існування до релігійних мотивів домішувалися житейські, які надалі займали все більше і більше місця і врешті-решт стали переважаючими, або навіть єдиними, хоча в цілому комедія, як і раніше, вважалася присвяченою Діонісу. Учасники комоса стали розігрувати і маленькі комічні сценки: викрадення злодіями їстівних запасів і вина, і інші сценки. До жартів, пісень і невеликих сценок вже у той час домішувалися елементи соціальної сатири.
З'явилась з аттичного комоса і стародавня аттична комедія (V ст. до н.е.), яка була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала питання політичного устрою, діяльності окремих установ Афінської республіки, її зовнішньої політики, війни, миру і т.п. Така комедія існувала в умовах афінської рабовласницької демократії. Свого вищого виразу театральне мистецтво V ст. до н.е. досягло у творчості трьох великих трагіків - Есхіла, Софокла, Еврипіда - і комедіографа Аристофана. Одночасно з ними писали й інші драматурги, але до наших днів дійшли тільки невеликі уривки їх творів, а іноді і лише ім'я того або іншого поета.
вот так?