ХОТЯ БЫ НЕКОТОРЫЕ ВО Кожну з особливостей економічного розвитку України початку 20 ст. проілюструйте прикладами.

а) концентрація промислового виробництва; б) утворення монополій; в) вплив іноземного капіталу; г) нерівномірний розвиток окремих регіонів України; д) спеціалізація промислових районів; е) зростання чисельності промислового робітництва; є) розгортання страйкового руху пролетаріату.

5) Які факти та явища характеризують розвиток сільського господарства Наддніпрянщини на початку 20 ст.? Наведіть відповідні приклади.

1. Збереження поміщицького землеволодіння. 2. Неактуальність проблеми аграрного перенаселення. 3. Спеціалізація окремих районів. 4. Провідна роль виробництва технічних культур: цукрових буряків, картоплі, тютюну. 5. Посилення міграції українських селян. 6. Перевага дрібних селянських господарств - середняцьких та бідняцьких. 7. Збереження залишків кріпосницької системи.

6) Укажіть, що спричинило пожвавлення страйкового руху пролетаріату на початку 20 ст. Обґрунтуйте правильність чи хибність кожного з тверджень.

1. Політика російського царату, спрямована на поліпшення соціально-економічного становища робітників. 2. Мізерна заробітна плата. 3. Відсутність на фабриках і заводах охорони праці, техніки безпеки. 4. Невелика тривалість робочого дня на підприємствах. 5. Зростання кількості робітників, що зазнали каліцтва.

7) Визначте, про кого йдеться у фрагментах історичних джерел. Свою думку аргументуйте.

«Єлисаветград за останні десятиліття став центром своєрідного селянського руху; заснований , цей рух мав на меті організацію сільських господарських спілок і поряд із суто економічними перевагами викликав також пожвавлення національного почуття» (І. Франко).

« ніколи й нікому не оповідав і про власний шлях до своєї на ціональної свідомості та матеріального служіння Україні. Я не знаю, як він дійшов до української свідомості, але певно вона була в них у родині, бо старший брат його, як відомо, видавав "Кобзаря" Т. Г. Шевченка... Потім знайомство і близькість з професором В. Антоновичем зміцнили і поглибили цю свідомість» (Є. Чикаленко).​

Япония расположена на островах к востоку от Китая, поэтому испытывала его  культурное влияние. Религией большинства японцев был  синтоизм. Вся власть в Японии принадлежала императору. Военные правители – сёгуны – только  выполняли волю императора. Высшее положение в обществе занимала Знать – даймё. На службе у них находились представители военного сословия –  самураи. Япония поддерживала тесные экономические связи с европейскими  странами, корабли которых имели право заходить во все порты страны. В начале XVII в. вся страна была подчинена власти сёгуна Токугава Иеясу.  Он ввёл в стране репресси против христян и все контакты с иностранцами были ограничены.

Импе́рия Вели́ких Мого́лов (самоназвание перс. گورکانیان‎ — Gurkâniyân) — название государства, возникшего на территории современных Индии, Пакистана и южного Афганистана. Государство существовало с 1526 по 1858 годы (фактически до середины XIX века). Название «Великие Моголы» появилось уже при английских колонизаторах. Термин «могол» применялся в Индии для обозначения мусульман Северной Индии и Центральной Азии[1].

Империя основана Бабуром, вынужденным вместе со своими соратниками откочевать из Средней Азии на территорию Индостана. В составе войска Бабура были представители разных народов и племён, входивших в состав государства Тимуридов того времени, такие, как, например, тюркские[2][3][4], могольские[5][6][7] и другие племена.

Бабур происходил из тюркизированного монгольского рода Барлас и относился к династииТимуридов. В. Бартольд сообщает, что некоторые факты позволяют заявлять, что язык моголов был монгольским[7]. Однако историк В. П. Юдин утверждал, что моголы были тюркоязычными племенами[8].

Основатель империи Бабур родился в городе Андижан, располагавшемся в Ферганской долине, входившей в состав государства Тимуридов. Основанную Бабуром династию индусы по принятой ими традиции стали называть Моголами. Европейские путешественники XVII века называли эту династию «Великие Моголы»[5][6].

Великих моголов можно называть и тимуридами также как и Бабуридами по имени основателя династии и государства Бабура. Члены династии были двуязычными и говорили на тюркском[2] и персидском языках. Бабуриды носили титул «падишах», заимствованный у персов и принятый Бабуром в 1506 году.