ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – держ. утворення на зх. Київської Русі, що склалося з Галицької землі й Волинської землі зі столицею в м. Галич (давній). Засноване 1199 Романом Мстиславичем, який об'єднав Волинське князівство з Галицьким князівством. Ця подія реконструюється за свідоцтвами польс. хроністів, насамперед Вінцентія Кадлубка. Певно, Роман утвердився в Галичі за підтримки краківського кн. Лєшека Білого. Нове держ. утворення трималося переважно на військ. силі та авторитеті князя. До смерті князя (1205) в ньому так і не склалися спільний адм. апарат, системи судочинства й збирання данини, неоднаково міцною була влада князя на всій його тер.: Волин. князівство мало усталену центр. владу, його земельна аристократія гуртувалася навколо князя; Галицьке князівство мало послаблену князівську владу і сильне та політично амбіційне боярство (див. Галицькі бояри). Тер. Г.-В.к. більш-менш остаточно сформувалася лише в 40-ві – 50-ті рр. 13 ст. На поч. 13 ст. виникли міста на пн.-зх. рубежі Волині з Польщею: Уг-ровськ (нині с. Угрусь), Верещин (нині с. Верещин), Стовп (нині с. Столпьє) і Комів (нині с. Кумов; усі в Польщі), що разом із Берестям склали міцну оборонну лінію. У 1-й чв. 13 ст. уперше названі в літописі на рубежі Волині з Польщею м. Орельськ (нині не існує), Ухані (нині с. Хасиньє) і Щекарів (нині м. Краснистав, обидва в Польщі), наприкінці 30-х рр. на зх. кордоні побудовано Холм. З'явилися фортеці на галицькому пд. рубежі, по середньому Дністрі: Каліус (пізніше с. Калюс у Хмельн. обл.; нині виключено з облікових даних), Рогожин (нині с. Рогізне Жидачівського р-ну Львів. обл.), Онут (нині село Заставнівського р-ну Чернів. обл.) і Плав. У 2-й пол. 1220–30 рр. на Волині зводяться могутні фортеці Кременець і Данилів, які 1241 не змогло здобути військо Батия. На сх. рубежі Волині збудовано фортеці Торчев, Колодяжин та Ізяслав . Князівська влада в Г.-В.к. майже завжди була не досить сильною, аби об'єднати під однією рукою удільні князівства на Волині й придушити боярську опозицію в Галичині. Наслідком цього були, зокрема, нерівномірність заселення територій обох земель і виникнення там міст, різна ефективність держ. управління та збирання данини і діяльності суду. На місцях, особливо в Галицькій землі, була майже необмеженою влада феодалів, васалами котрим служили середні й дрібні землевласники. Галицькі бояри мали великі земельні володіння, будували могутні замки, нерідко володіли цілими містами. Вони були величезною соціально-політ. силою, яка успішно протистояла князям аж до середини 1240-х рр.: спочатку Романові Мстиславичу, а далі його наступникам – Романовичам. Консолідацію держ. структури Г.-В.к. загальмувала феод. війна, розпочата галицьким боярством проти центр. влади після смерті Романа Мстиславича 1205. Бояри повстали проти вдови Романа Анни та її малолітніх синів Данила і Василька (див. Данило Галицький, Василько Романович). Г.-В.к. розпалося на удільні князівства. В його окремих волостях і містах влада перейшла до удільних князів і навіть бояр, які раніше сиділи там намісниками і "держателями" галицького та волин. князя. У зх. ч. Волині самостійними князями стали небожі Романа Мстиславича – Олександр Всеволодич у Белзі та його брат Всеволод у Червені, у сх. – брати Романа в перших – Інгвар Ярославич у Луцьку (деякий час володів і Володимиром, нині м. Володимир-Волинський) і Мстислав Ярославич Німий у Пересопниці. У Галицькій землі стали князювати закликані боярством і підтримані київ. кн. Рюриком Ростиславичем Ігоровичі (сини черніг. кн. Ігоря Святославича): Володимир Ігорович (у Галичі), Роман (у Звенигороді Галицькому), Святослав і Ростислав, які претендували і на Волинь. Княгиня Анна з дітьми подалася до Польщі. Союзники Романа – угор. король Андраш II і краківський кн. Лєшек Білий, які зобов'язалися захистити права його дітей на галицько-волин. престол, самі прагнули заволодіти Г.-В.к. Ігоровичі спробували придушити боярську опозицію, стративши кількох бояр. Та при підтримці угрів восени 1211 бояри скинули Ігоровичів і повісили в Галичі Романа, Ростислава та Святослава. Далі Галич не раз переходив з одних рук до ін., там майже постійно стояла угор. застава та інколи правили сини угор. короля. На Волині утвердився ворог Романовичів – белзький кн. Олександр Всеволодич.
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – держ. утворення на зх. Київської Русі, що склалося з Галицької землі й Волинської землі зі столицею в м. Галич (давній). Засноване 1199 Романом Мстиславичем, який об'єднав Волинське князівство з Галицьким князівством. Ця подія реконструюється за свідоцтвами польс. хроністів, насамперед Вінцентія Кадлубка. Певно, Роман утвердився в Галичі за підтримки краківського кн. Лєшека Білого. Нове держ. утворення трималося переважно на військ. силі та авторитеті князя. До смерті князя (1205) в ньому так і не склалися спільний адм. апарат, системи судочинства й збирання данини, неоднаково міцною була влада князя на всій його тер.: Волин. князівство мало усталену центр. владу, його земельна аристократія гуртувалася навколо князя; Галицьке князівство мало послаблену князівську владу і сильне та політично амбіційне боярство (див. Галицькі бояри). Тер. Г.-В.к. більш-менш остаточно сформувалася лише в 40-ві – 50-ті рр. 13 ст. На поч. 13 ст. виникли міста на пн.-зх. рубежі Волині з Польщею: Уг-ровськ (нині с. Угрусь), Верещин (нині с. Верещин), Стовп (нині с. Столпьє) і Комів (нині с. Кумов; усі в Польщі), що разом із Берестям склали міцну оборонну лінію. У 1-й чв. 13 ст. уперше названі в літописі на рубежі Волині з Польщею м. Орельськ (нині не існує), Ухані (нині с. Хасиньє) і Щекарів (нині м. Краснистав, обидва в Польщі), наприкінці 30-х рр. на зх. кордоні побудовано Холм. З'явилися фортеці на галицькому пд. рубежі, по середньому Дністрі: Каліус (пізніше с. Калюс у Хмельн. обл.; нині виключено з облікових даних), Рогожин (нині с. Рогізне Жидачівського р-ну Львів. обл.), Онут (нині село Заставнівського р-ну Чернів. обл.) і Плав. У 2-й пол. 1220–30 рр. на Волині зводяться могутні фортеці Кременець і Данилів, які 1241 не змогло здобути військо Батия. На сх. рубежі Волині збудовано фортеці Торчев, Колодяжин та Ізяслав . Князівська влада в Г.-В.к. майже завжди була не досить сильною, аби об'єднати під однією рукою удільні князівства на Волині й придушити боярську опозицію в Галичині. Наслідком цього були, зокрема, нерівномірність заселення територій обох земель і виникнення там міст, різна ефективність держ. управління та збирання данини і діяльності суду. На місцях, особливо в Галицькій землі, була майже необмеженою влада феодалів, васалами котрим служили середні й дрібні землевласники. Галицькі бояри мали великі земельні володіння, будували могутні замки, нерідко володіли цілими містами. Вони були величезною соціально-політ. силою, яка успішно протистояла князям аж до середини 1240-х рр.: спочатку Романові Мстиславичу, а далі його наступникам – Романовичам. Консолідацію держ. структури Г.-В.к. загальмувала феод. війна, розпочата галицьким боярством проти центр. влади після смерті Романа Мстиславича 1205. Бояри повстали проти вдови Романа Анни та її малолітніх синів Данила і Василька (див. Данило Галицький, Василько Романович). Г.-В.к. розпалося на удільні князівства. В його окремих волостях і містах влада перейшла до удільних князів і навіть бояр, які раніше сиділи там намісниками і "держателями" галицького та волин. князя. У зх. ч. Волині самостійними князями стали небожі Романа Мстиславича – Олександр Всеволодич у Белзі та його брат Всеволод у Червені, у сх. – брати Романа в перших – Інгвар Ярославич у Луцьку (деякий час володів і Володимиром, нині м. Володимир-Волинський) і Мстислав Ярославич Німий у Пересопниці. У Галицькій землі стали князювати закликані боярством і підтримані київ. кн. Рюриком Ростиславичем Ігоровичі (сини черніг. кн. Ігоря Святославича): Володимир Ігорович (у Галичі), Роман (у Звенигороді Галицькому), Святослав і Ростислав, які претендували і на Волинь. Княгиня Анна з дітьми подалася до Польщі. Союзники Романа – угор. король Андраш II і краківський кн. Лєшек Білий, які зобов'язалися захистити права його дітей на галицько-волин. престол, самі прагнули заволодіти Г.-В.к. Ігоровичі спробували придушити боярську опозицію, стративши кількох бояр. Та при підтримці угрів восени 1211 бояри скинули Ігоровичів і повісили в Галичі Романа, Ростислава та Святослава. Далі Галич не раз переходив з одних рук до ін., там майже постійно стояла угор. застава та інколи правили сини угор. короля. На Волині утвердився ворог Романовичів – белзький кн. Олександр Всеволодич.
Объяснение: