ответ:Охоплює час від початку формування людської цивілізації на території України і до східнослов'янських племен у VII — IX ст. У стародавню добу Україну населяли різноманітні племена і народи. Вони залишили свій слід в історії населення країни. Кіммерійці, скіфи, сармати, греки, готи, гуни, авари та інші народи на різних етапах історичного розвитку впливали на життя та побут місцевого населення. Починаючи з епохи бронзи ( II — початок І тис. до н. є.), особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується праслов'янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях. На межі нової ери формується культура давніх слов'ян — венедів, антів, склавинів. Існування антської політичної організації стало вершиною суспільно-політичного розвитку давніх слов'ян. У VII — IX ст. на українських землях проживали великі племінні об'єднання східних слов'ян, які і склали підґрунтя східнослов'янської державності.
2. Київсько-Галицький період
(друга половина IX — 40-ві рр. XIV ст.)
Це час утворення та існування Київської Русі, спадщину якої перебрала Га-лицько-Волинська держава. Найважливішими факторами, що визначили розвиток суспільства Русі-України в межах цього періоду, були запровадження християнства і встановлення династичних зв'язків із державами Західної Європи. У цей час формування і розвиток українського народу відбувались цілком окремо від інших східнослов'янських народів — російського і білоруського.
3. Литовсько-польська доба української історії
(40-ві pp . XIV cт . — 1648 p .)
Це період, коли українські землі входили до складу Литви та Польщі, відбувалася боротьба за Україну різних політичних сил. Українські землі відігравали роль пограниччя між Заходом і Сходом. В умовах Литовсь-ко-Руської держави відбувався процес національного відродження, водночас протягом XVI ст. визначається вирішальна роль польсько-католицького елемента. У цей же період виникає козацтво як свідчення постійного прагнення українців до свободи і як феномен національно-релігійної боротьби. На політичних і культурних процесах в Україні протягом XVI — першої половини XVII ст. посилилися західні впливи, вищим проявом чого стала Берестейська унія.
4. Українські землі в роки національної революції та Гетьманщини
(1648 р. — кінець XVIII ст.).
Основною віхою цього періоду були Українська національна революція XVII ст. і утворення козацько-гетьманської держави, відновлення політичного суверенітету українського народу. Основний зміст історичного процесу у XVIII ст. становить боротьба гетьманської держави з царською адміністрацією, яка зрештою завершилася ліквідацією гетьманської держави. Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита зникає з політичної карти Європи, і українські землі опиняються у складі двох держав — Росії та Австрії.
5. Українські землі в роки російсько-австрійського панування та національного відродження
(кінець XVIII ст. — 1917 р.)
Цей період характеризується тим, що українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперій. Було ліквідовано всі самобутні українські громадські та політичні інститути. Російський царизм переслідував і знищував українську мову і культуру. Водночас із кінця XVIII ст. розпочалося українське національне відродження, яке еволюціонувало від фольклорно-етнографічного до політичного етапу. Відбувався процес подальшого формування української нації. Економіка українських земель підпорядковувалася інтересам Росії та Австрії. Здійснені урядами цих держав реформи середини XIX — початку XX ст. зумовили еволюцію економіки українських земель в напрямі до ринку, але останні продовжували залишатися внутрішніми колоніями імперій.
ответ:Охоплює час від початку формування людської цивілізації на території України і до східнослов'янських племен у VII — IX ст. У стародавню добу Україну населяли різноманітні племена і народи. Вони залишили свій слід в історії населення країни. Кіммерійці, скіфи, сармати, греки, готи, гуни, авари та інші народи на різних етапах історичного розвитку впливали на життя та побут місцевого населення. Починаючи з епохи бронзи ( II — початок І тис. до н. є.), особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується праслов'янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях. На межі нової ери формується культура давніх слов'ян — венедів, антів, склавинів. Існування антської політичної організації стало вершиною суспільно-політичного розвитку давніх слов'ян. У VII — IX ст. на українських землях проживали великі племінні об'єднання східних слов'ян, які і склали підґрунтя східнослов'янської державності.
2. Київсько-Галицький період
(друга половина IX — 40-ві рр. XIV ст.)
Це час утворення та існування Київської Русі, спадщину якої перебрала Га-лицько-Волинська держава. Найважливішими факторами, що визначили розвиток суспільства Русі-України в межах цього періоду, були запровадження християнства і встановлення династичних зв'язків із державами Західної Європи. У цей час формування і розвиток українського народу відбувались цілком окремо від інших східнослов'янських народів — російського і білоруського.
3. Литовсько-польська доба української історії
(40-ві pp . XIV cт . — 1648 p .)
Це період, коли українські землі входили до складу Литви та Польщі, відбувалася боротьба за Україну різних політичних сил. Українські землі відігравали роль пограниччя між Заходом і Сходом. В умовах Литовсь-ко-Руської держави відбувався процес національного відродження, водночас протягом XVI ст. визначається вирішальна роль польсько-католицького елемента. У цей же період виникає козацтво як свідчення постійного прагнення українців до свободи і як феномен національно-релігійної боротьби. На політичних і культурних процесах в Україні протягом XVI — першої половини XVII ст. посилилися західні впливи, вищим проявом чого стала Берестейська унія.
4. Українські землі в роки національної революції та Гетьманщини
(1648 р. — кінець XVIII ст.).
Основною віхою цього періоду були Українська національна революція XVII ст. і утворення козацько-гетьманської держави, відновлення політичного суверенітету українського народу. Основний зміст історичного процесу у XVIII ст. становить боротьба гетьманської держави з царською адміністрацією, яка зрештою завершилася ліквідацією гетьманської держави. Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита зникає з політичної карти Європи, і українські землі опиняються у складі двох держав — Росії та Австрії.
5. Українські землі в роки російсько-австрійського панування та національного відродження
(кінець XVIII ст. — 1917 р.)
Цей період характеризується тим, що українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперій. Було ліквідовано всі самобутні українські громадські та політичні інститути. Російський царизм переслідував і знищував українську мову і культуру. Водночас із кінця XVIII ст. розпочалося українське національне відродження, яке еволюціонувало від фольклорно-етнографічного до політичного етапу. Відбувався процес подальшого формування української нації. Економіка українських земель підпорядковувалася інтересам Росії та Австрії. Здійснені урядами цих держав реформи середини XIX — початку XX ст. зумовили еволюцію економіки українських земель в напрямі до ринку, але останні продовжували залишатися внутрішніми колоніями імперій.
Объяснение: