Сотник, обозний, а з 1751 по 1765 роки – полковник Ізюмського полку. Федір Федорович був енергійним, талановитим полковником серед козаків Слобідської Української губернії, користувався довірою імператриць Єлізавети і Катерини ІІ-ої, про що свідчать укази та рескрипти на його імя. На подарованій імператрицею землі біля річки Дуванки він заснував та заселив підданими черкасами слободу Нижня Дуванка. В 1737 році збудував там храм на імя Великомученика Федора Стратила, якого вважав своїм янголом-охоронцем. Приміщення храму декілька разів перебудовувалося, сьогодні в ньому розташова ний Нижньодуванський будинок культури.
Григорій Полетика
Полетика Григорій Андрійович Полéтика Григóрій Андрíйович, (народився 1725, помер Ромни — † 27 листопада (9 грудня) 1784, Санкт-Петербург) — український громадський діяч патріотичного спрямування, перекладач-поліглот, лексикограф, історик, бібліофіл, вважається одним із гіпотетичних авторів «Історії Русів».
Василь Капніст
Васи́ль Васи́льович Ка́пніст (12 лютого 1758, Обухівка, Миргородського полку — 28 жовтня (9 листопада) 1823, у тому ж селі) — російський письменник українсько-грецького походження. Ймовірний автор російськомовного трактату Історія Русів, що здобув значної популярності серед патріотично-налаштованих українців у 19 ст.
Також вважається російським та українським письменником
Представник роду Капністів. Народився в Обухівці на Полтавщині по смерті батька. Мати, Софія Андріївна, походила з роду Дунін-Борковських.
У шістнадцятирічному віці він поступив на службу капралом в Ізмайловський полк. З 1775 року — офіцер Преображенського полку.
У 1782-83 рр. — контролер головного поштового управління у Петербурзі.
1783 року після відставки з військової служби повернувся в Україну. Певний час був директором училищ Полтавської губернії.
Користувався великим авторитетом серед українського дворянства. Займав виборні посади ватажка дворянства Миргородського повіту (1782; ще до переїзду в Петербург), Київської губернії (1785-87), генерального судді Полтавської губернії (з 1802 року) та полтавського предводителя дворянства (з 1820 року), перебуваючи на яких завжди обстоював інтереси українського народу.
Знайшов свій вічний спочинок у рідному селі, де і похований біля могили батька.
Сотник, обозний, а з 1751 по 1765 роки – полковник Ізюмського полку. Федір Федорович був енергійним, талановитим полковником серед козаків Слобідської Української губернії, користувався довірою імператриць Єлізавети і Катерини ІІ-ої, про що свідчать укази та рескрипти на його імя. На подарованій імператрицею землі біля річки Дуванки він заснував та заселив підданими черкасами слободу Нижня Дуванка. В 1737 році збудував там храм на імя Великомученика Федора Стратила, якого вважав своїм янголом-охоронцем. Приміщення храму декілька разів перебудовувалося, сьогодні в ньому розташова ний Нижньодуванський будинок культури.
Григорій ПолетикаПолетика Григорій Андрійович Полéтика Григóрій Андрíйович, (народився 1725, помер Ромни — † 27 листопада (9 грудня) 1784, Санкт-Петербург) — український громадський діяч патріотичного спрямування, перекладач-поліглот, лексикограф, історик, бібліофіл, вважається одним із гіпотетичних авторів «Історії Русів».
Василь КапністВаси́ль Васи́льович Ка́пніст (12 лютого 1758, Обухівка, Миргородського полку — 28 жовтня (9 листопада) 1823, у тому ж селі) — російський письменник українсько-грецького походження. Ймовірний автор російськомовного трактату Історія Русів, що здобув значної популярності серед патріотично-налаштованих українців у 19 ст.
Також вважається російським та українським письменником
Представник роду Капністів. Народився в Обухівці на Полтавщині по смерті батька. Мати, Софія Андріївна, походила з роду Дунін-Борковських.
У шістнадцятирічному віці він поступив на службу капралом в Ізмайловський полк. З 1775 року — офіцер Преображенського полку.
У 1782-83 рр. — контролер головного поштового управління у Петербурзі.
1783 року після відставки з військової служби повернувся в Україну. Певний час був директором училищ Полтавської губернії.
Користувався великим авторитетом серед українського дворянства. Займав виборні посади ватажка дворянства Миргородського повіту (1782; ще до переїзду в Петербург), Київської губернії (1785-87), генерального судді Полтавської губернії (з 1802 року) та полтавського предводителя дворянства (з 1820 року), перебуваючи на яких завжди обстоював інтереси українського народу.
Знайшов свій вічний спочинок у рідному селі, де і похований біля могили батька.